Арциз: від німецької колонії до сучасного міста (ВІДЕО)
Пропонуємо поглянути на Арциз із висоти пташиного польоту на основі довоєнних зйомок та познайомитися з містом – історичним і сучасним.
Арциз – залізничний вузол Бессарабії
Арциз є головним залізничним вузлом української Бессарабії, тож наше знайомство з містом розпочнемо саме із залізниці та його «міських воріт» – вокзалу. Щоправда, вокзал уже давно втратив цю роль. Якщо колись звідси курсувало чотири-п’ять поїздів на день до Одеси, Ізмаїла чи Бессарабської, нині сюди після певного передвоєнного пожвавлення пасажирські поїзди не ходять зовсім.
А незадовго до початку повномасштабної війни тут курсував поїзд далекого сполучення – із Києва через Одесу до Ізмаїла. Також з листопада 2021-го та до початку війни курсував "Дунайський еспрес" - сучасний дизель-поїзд сполученням Одеса - Ізмаїл у статусі регіонального експреса.
Зараз на вокзалі – жодної душі, а величезна привокзальна площа, яка пам’ятає кращі часи, стоїть безлюдною.
На відміну від пасажирських перевезень, вантажний рух на залізниці в Арцизі залишається жвавим. Потужні тепловози щодня ведуть до десятка й більше вантажних поїздів до Ізмаїла та назад – до головних портових воріт української частини Дунаю. Залізниця – одноколійна, без електрифікації. Її майбутнє – або закриття (і тоді Ізмаїльський порт остаточно занепаде через нерентабельність), або електрифікація, яка пожвавить перевезення та відродить пасажирське сполучення. Поки що єдиним подихом прогресу стали нові тепловози ТЕ33А "Тризуб", виготовлені в США. Їх можна було помітити до початку війни, а зараз - лише старі радянського виробництва тепловози 2ТЕ116 та іноді 2ТЕ10.
Тут же, в Арцизі, розташоване локомотивне депо зі статусом «оборотного», де проводять технічне обслуговування магістральних і маневрових тепловозів, які працюють на всій залізничній лінії від Білгорода-Дністровського до Ізмаїла та Березина.
З Арциза є ще одна залізнична гілка – до станції Басарабяска у Молдові. Цю лінію відновили у 2022 році. Раніше, в 1997 році ділянку від Березина до Бессарабської розібрали, а на решті рух поїздів майже припинився. Лише зрідка сюди заїжджали вантажні поїзди з кількома вагонами, а ще курсував причіпний пасажирський вагон до того ж ізмаїльського поїзда. Цю гілку розмило повінню 2013 року, але згодом її відремонтували. А з серпня 2022 року, через воєнні виклики, "Укрзалізниця" знайшла можливості разом з молдавськими колегами повністю відновити раніше демонтовану ділянку залізниці.
Мости через річку Чагу: ліворуч – лінія на Ізмаїл, праворуч – на Березине.
Знайомство з Арцизом
Нині справжні ворота Арциза – це автостанція, поєднана з ринком, магазинами, супермаркетами, будівельними маркетами, салонами зв’язку та кафе. Водії маршруток почуваються тут господарями життя – конкуренції в них немає.
Поруч із автостанцією – головна площа міста, оздоблена псевдосередньовічною стіною з вежами. Раніше тут стояв пам’ятник Леніну. Звідси починається доріжка до річки Чаги – місцевого "курорту" з пішохідними містками.
Неподалік від головної площі – ще одна, розташована на головній транспортній артерії міста – вулиці 28 Липня, названій на честь приєднання Бессарабії до СРСР. На цій площі стоять бронзовий бюст Христо Ботева, гіпсовий бюст Тараса Шевченка та алея з бетонними скульптурами підкорювачів неба й космосу.
Поруч – сучасний храм християн-баптистів.
Далі простягаються квартали п’ятиповерхівок, районна адміністрація, навпроти якої зведено новий православний собор. Тут же – елеватор і завод залізобетонних виробів.
Від XIX століття до XXI століття
Назва Арциз походить від битви російської армії з наполеонівськими військами біля містечка Арсі-сюр-Об (Arcis-sur-Aube) у Шампані, Франція. Офіційно цю сутичку вважають перемогою союзних військ над Наполеоном, хоча насправді бою як такого не було. 20 березня 1814 року Бонапарт із загоном у менш ніж 20 тисяч осіб атакував біля Арсі армію союзників, яка переважала його втричі. Ліве крило французів під командуванням маршала Нея захопило село на околиці Арсі. Зрозумівши чисельну перевагу ворога, Наполеон вирішив дочекатися підкріплення, яке прибуло вночі – 10-тисячний корпус. Але й армія союзників під командуванням австрійського князя Шварценберга отримала підкріплення – понад 30 тисяч вояків. Тож Наполеон, зрозумівши трикратну чисельну перевагу супротивника, відступив, уникаючи ризику.
Цікавий курйоз: кілька десятиліть тому до 175-річчя Арциза видали буклет, у якому стверджувалося, що перемогу під Арсі здобув не хто інший, як Олександр Суворов. За версією авторів, легендарний полководець, гроза французів, турків і Альп, воскрес після 14 років у могилі й у вигляді зомбі налякав стару гвардію Наполеона.
Повернімося до Бессарабії. Німецькі переселенці з Вюртемберга спочатку назвали свою колонію Йоханнесхорт – «фортеця Йоанна». У 1819 році за указом Олександра I колонію перейменували на честь однієї з офіційно визначених перемог у війні з Наполеоном. Деякі будинки в Арцизі досі зберегли старовинні черепичні дахи часів німецьких колоністів.
Спочатку колоністів було небагато – кілька десятків сімей. Вони отримували державні пільги: звільнення від рекрутської служби, 50-річне звільнення від податків, позики на облаштування господарства та земельні наділи по 60 десятин. Крім того, їм безкоштовно надавали будівельні матеріали – камінь із місцевих каменоломень і ліс, який привозили аж із Молдови, з Орхеївського лісу.
На початку ХХ століття Арциз був контрастним поселенням. Міцні кам’яні будинки колоністів на кількох упорядкованих вулицях сусідили з глиняними мазанками та навіть землянками бідняків, що потопали в багні немощених доріг. Медичного обслуговування не було, хоча в 1911 році земство вирішило збудувати лікарню. Пацієнтів приймав один фельдшер. Російська церковно-парафіяльна школа, розташована в холодному приміщенні з земляною підлогою, виглядала жалюгідно на тлі двох добре обладнаних шкіл для дітей колоністів. Утім, заклади для колоністів (які з 1870 року втратили всі пільги) будувалися за їхні власні кошти, тоді як земські та державні – за бюджетні.
Арциз став важливим торговельним центром Бессарабії. На ярмарках, що відбувалися раз на два тижні, крім сільгосппродукції, у величезних кількостях продавали худобу та коней. За кіньми сюди приїжджали з Польщі, Румунії, Османської імперії і навіть Франції.
Розвиток Арциза прискорила Перша світова війна. У 1914 році проклали шосейну дорогу до Кілії для доставки військових вантажів до Дунаю. А в 1915 році запустили перші поїзди приватною залізницею (за рахунок бельгійських інвесторів) від Бессарабської до Аккермана. Арциз, розташований посередині цієї гілки, став місцем для заправки паровозів водою та дрібного ремонту.
За румунської влади в Арцизі мало що змінилося. Велика торгівля занепала – колоністи втратили доступ до величезного внутрішнього ринку своєї колишньої країни, а французи й турки більше не приїжджали за кіньми. У всіх вистачало власних проблем.
Ситуація змінилася влітку 1940 року, коли Арциз, як і вся Бессарабія, перейшов під владу СРСР, увійшовши до складу спочатку Аккерманської, а згодом Ізмаїльської області. Заможних жителів розкуркулили, а потім відправили працювати в колгоспи та радгоспи. Ті, хто чинив опір, також працювали – але в значно віддаленіших місцях накшталт Колими.
З 15 вересня по 15 листопада 1940 року німецькі колоністи в добровільно-примусовому порядку залишили Арциз, як і всю Бессарабію та інші території СРСР, зокрема Поволжя. Це відбувалося відповідно до угоди, підписаної 5 вересня. Із майна німці могли забрати лише те, що вміщалося в руках, і то не все.
Під час Другої світової війни Арциз тривалий час перебував під румунською окупацією. Особливістю було те, що території, які з 1918 по 1940 рік належали Румунії, знову увійшли до адміністративної системи румунської держави, на відміну від земель за Дністром – Трансністрії з її особливим окупаційним режимом. Тому репресій тут було значно менше, як і присутності німецьких військ. Під час війни загинуло 108 жителів Арциза, а в боях за визволення – понад сотня радянських бійців.
Після війни Арциз розвивався як районний центр. У 1963 році він отримав статус міста. Старе виробництво сільгоспмашин трансформувалося в ливарно-механічний завод. Для будівництва військового містечка, аеродрому та інших потреб звели завод залізобетонних виробів. Від одеського заводу "Будгідравліка" в Арцизі діяв експериментальний цех. Також працювали підприємства з переробки продуктів – молокозавод, комбікормовий завод та інші.
Військовий аеродром Арциза став одним із найбільших на півдні України. Як і багато інших населених пунктів Бессарабії, Арциз значною мірою перетворився на військове, а точніше – авіаційне місто. На обрії видніється злітна смуга військового аеродрому Червоноглинське.
Після розпаду СРСР усе це регіональне багатство майже миттєво занепало. З промисловості в Арцизі на серйозному рівні залишилися лише елеватор та залізниця, а завод залізобетонних виробів ледве животіє. Економічне життя зосередилося навколо базару, автоперевезень і розподілу бюджету. Сфера комунальних послуг, попри сумнівні реформи мера-анархіста Вадима Чорного приблизно 15 років тому, усе ще функціонує. Десь стало краще, десь – гірше. Місцевий водогін перебуває в аварійному стані, і влада постійно намагається його ремонтувати. Міські очільники "воюють" із приватними автобусними перевізниками.
Збудували велику сучасну сонячну електростанцію.
Але є й позитивні зміни. Побудовано велику сонячну електростанцію. Вперше за багато років капітально відремонтовано автодорогу, яка веде від Сарати до Арциза й далі – до Тарутиного та молдовського кордону. Під час адміністративної реформи Арциз став центром однойменної об’єднаної територіальної громади, що об’єднала кілька сусідніх сіл. Це дозволить у майбутньому ефективніше вирішувати місцеві проблеми, надавати якісніші послуги громадянам і менше залежати від районної та обласної влади.
У 2022 році відновлено залізницю від Березине до Басарабяски - і тепер Арциз став ще й станцією, через яку йдуть транзитні вантажні поїзди через Молдову. А у майбутному слід сподіватися і на запуск міжнародних поїздів або з Одеси через Білгород-Дністровський і Арциз до Кишинева, або з Ізмаїла через Арциз до Кишинева.
Старий Арцизький район ліквідовано, і він увійшов до складу нового, укрупненого Болградського району. Утім, оскільки основні повноваження місцевого самоврядування тепер зосереджені на рівні громади та області, значення нових районів мінімальне.
