"Ідіть у баню": куди саме посилали в Одесі, частина 2
На вулиці Преображенській, 45 на кварталі між Троїцькою та Успенською, в історичному центрі Одеси стоїть будівля, відома як лазні Ісаковича – пам’ятка архітектури XIX століття, що відображає підприємницький дух і культурне розмаїття міста. Цей будинок, зведений, за різними даними у 1867 чи у 1876 році, є прикладом того, як функціональна споруда стала осередком міського життя. У першій частині ми розповідали про другу будівлю цього ж комплексу, яка виходить фасадом на вулицю Ковальську.
Лазні були засновані Ісааком Соломоновичем Ісаковичем, представником караїмської громади Одеси, у 1867 році. Його син, Самійло Ісакович Ісакович, розвинув сімейний бізнес, зробивши лазні популярним закладом. Будівля на Преображенській, спочатку функціонувала як водолікарня та громадські лазні, відповідаючи потребам городян у гігієні та оздоровленні. Самійло з дружиною Рахіллю Семенівною (Мангубі) мешкали в цій будівлі, що підкреслювало їхню відданість справі.
Лазні були засновані у будинку, який був зведений на цій ділянці і спочатку був відомий як будинок Абрама Егіза. Як мінімум, до 1876 він був або перебудований, або фактично зведений заново під керівництвом архітектора Омаріні.
Лазні Ісаковича були не лише місцем для миття, а й соціальним центром, де зустрічалися купці, ремісники та інтелігенція. У XIX столітті такі заклади відігравали ключову роль у міській культурі, пропонуючи сучасні на той час методи гідротерапії та відпочинку. Водолікарня складалася з кількох відділень: гідропатичного, літнього мінерального басейну, прісних і мінеральних ванн, душа, чоловічих і жіночих лазень, а також зали очікування для пацієнтів і кабінету лікаря. Відвідувачі могли отримати медичну консультацію від лікарів, яких тут працювало троє — двоє в чоловічому відділенні та один у жіночому. Воду для лікувальних процедур і лазень використовували виключно з артезіанських свердловин.
Під час будівництва споруд такого типу одеські архітектори намагалися надати їм вигляду, який асоціювався б із турецькими лазнями або давньоримськими термами.
Будівля лазень Ісаковича, зведена в 1876 році, є двоповерховою спорудою на високому цоколі, виконаною в романо-готичному стилі з елементами еклектики, характерними для Одеси XIX століття. Фасад вирізняється стриманим декором: карнизи, пілястри та ліпнина надають йому елегантності. Центральна частина будинку являє собою чотирикутну вежу, верхівка якої височіє над дахом. Кутові частини будівлі прикрашені восьмикутними колонами, а оздоблення даху вельми незвичне — він закінчується готичним фризом із хибними бійницями-машикулі. На самому даху влаштований високий аттик з фільонками — декоративна стінка з різьбленими заглибленнями.
Родина Ісаковичів залишила значний слід в історії Одеси. Окрім лазень, Самійло Ісакович володів будинками на Дерибасівській, які також є пам’ятками архітектури. У цих спорудах розміщувалися редакція газети «Одеський огляд», кінотеатр і благодійні заходи, зокрема збір коштів для авіатора Сергія Уточкіна в 1913 році. Діяльність Ісаковичів підкреслює внесок караїмської громади в економічне та культурне життя міста.
У радянський період будівля зазнала перебудов, але зберегла основні риси. Нині вона має статус пам’ятки культурної спадщини України, включеної до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації (2008 рік). Нині будівля на Преображенській, 45, використовується для адміністративних цілей, але її історичне значення як лазень і водолікарні зберігається. Вона є частиною туристичних маршрутів, що розповідають про Одесу XIX століття, зображена на багатьох старовинних фотографіях.
