Сьогодні, 20 жовтня, в Осло відбудуться вирішальні багатосторонні переговори за участю Президента України Володимира Зеленського, спецпредставника Дональда Трампа Стіва Віткоффа, керівництва Норвегії, Фінляндії, а також ключових представників ЄС, НАТО та європейських держав. На тлі відвертого тиску з боку Вашингтона, обмежень постачання зброї та зростаючої готовності Європи до прямих контактів із Кремлем, Білий дім намагається схилити Київ до мирної угоди, яка де-факто базується на вимогах Росії, пропонуючи натомість повоєнну економічну компенсацію.

Президент США Дональд Трамп видав спеціальний указ, яким фактично заблокував застосування ключових санкцій із щойно ухваленого двопартійного «закону Грема», звільнивши російський енергетичний сектор від нищівних обмежень. Доки у Капітолії сенатори висловлюють обурення через цинічне нівелювання волі Конгресу, Білий дім переконує світ, що порятунок російського експорту нафти ради дешевого бензину — це і є справжні «національні інтереси» Америки.

Здавалося б, ось він — «людина війни». У нього навіть не позивний, а прізвисько — Дядька Чорнозем. Одноногий воїн, який люто ненавидить окупантів, та й ухилянтів не жалує. Справжній козак, який воює у ЗСУ!

14–15 жовтня 2026 року світ став свідком чергового епізоду серіалу «Хто контролює супутники, той контролює війну». Українські військові раптом виявили, що їхні термінали Starshield (військова версія Starlink) починають втрачати зв’язок, коли техніка чи дрони розганяються понад приблизно 100 миль на годину (160 км на годину). Кілька місій зірвано, перехоплювачі проти «шахедів» працюють гірше, логістика страждає. І одразу питання — хто винен?

Масовані ракетно-дронові удари по Києву та відсутність завчасного попередження про пуски російської балістики оголили критичну залежність України від американських супутникових систем на тлі публічних розбіжностей між Вашингтоном і Києвом.

Інформаційний простір знову сколихнули контури чергового «мирного плану», який, за даними оглядача The Washington Post Девіда Ігнатіуса, активно конструюють у кулуарах Вашингтона та європейських столиць.

Гучно анонсована Дональдом Трампом угода про припинення вогню виявилася черговою геополітичною фікцією, де від Києва вимагають тотальних поступок, а москві видають безлімітну індульгенцію на продовження ракетного терору.

Удар по цифровому фронту: як знищення дата-центрів "Яндекса" викрило російську мережу дезінформації та ботоферми, що діяли в соцмережах в країнах Євросоюзу та Україні.

Оголошене Дональдом Трампом 11 жовтня "енергетичне перемир'я" між Україною та росією стало черговим актом у складній дипломатичній грі, де тиск на Київ лише посилюється. Цій події передували жорсткі заяви американського президента, який відкрито вимагав зміни влади в Україні, демонструючи готовність жертвувати інтересами союзника заради стабілізації світових ринків енергоресурсів і власних політичних інтересів.

У жовтні 2026 року геополітичний театр абсурду вийшов на нові оберти. Президент США Дональд Трамп, обурений небажанням України припинити удари по російських нафтопереробних заводах, не лише висунув ультимативну вимогу негайно зупинити атаки, а й пригрозив залишити Київ без американських розвідувальних даних, якщо цей наказ не буде виконано.

Боротьба з російською агресією вийшла на принципово новий, недосяжний для звичайної логіки рівень. Лише 18 вересня 2026 року президент США Дональд Трамп урочисто підписав так званий Закон Ліндсі Грема (HR 5334), покликаний жорстко санкціонувати росію та відрізати її від доходів за енергоносії. Здавалося б, тепер кремлівському диктатору Володимиру путіну точно непереливки. Проте геніальний стратегічний задум Білого дому полягав в іншому: замість того, щоб реально застосувати санкції, американський лідер вирішив закуповувати російське дизельне пальне і особисто висловити вдячність очільнику кремля за таку чудову нагоду.

Після восьми місяців нищівних ударів та гучних заяв про тотальну ліквідацію іранського ракетного потенціалу президент США несподівано визнав, що військова міць Америки досягла того унікального рівня, коли варто готуватися до спопеління Лос-Анджелеса чи Сан-Дієго.

У черговий день народження володимира путіна варто відкинути дипломатичний етикет і щиро привітати господаря кремля з його найвеличнішим історичним здобутком.

Одразу після відверто агресивних заяв російського диктатора володимира путіна на початку жовтня 2026 року, які супроводжувалися масованим посиленням повітряного терору, в українському просторі відбувся безпрецедентний сплеск закликів до припинення війни. Масована атака ботів у соцмережах, зрежисована акція в центрі Києва та заяви окремих політиків є не проявом втоми суспільства, а чітко скоординованою російською психологічною операцією. Її головна мета — примусити Україну до фактичної капітуляції та створити для Заходу ілюзію готовності українців здатися, аби остаточно зупинити військову допомогу.

1 жовтня 2026 року під час пленарної сесії дискусійного клубу «Валдай» російський диктатор Володимир путін вчергове вдався до безпрецедентної ескалації риторики, відкрито погрожуючи країнам Заходу застосуванням ядерної зброї. Його виступ став черговим свідченням глибокої кризи системи міжнародної безпеки, яку москва продовжує свідомо руйнувати.

Вранці 30 вересня 2026 року рейс авіакомпанії FlyDubai, що прямував з Дубая до Тель-Авіва, опинився за крок від масштабної трагедії. Те, що починалося як звичайний політ для 174 пасажирів, раптово перетворилося на боротьбу за виживання, коли другий пілот здійснив напад на командира судна просто в кабіні. Цей безпрецедентний випадок не лише змусив літак здійснити екстрену посадку в Саудівській Аравії, але й підняв серйозні питання щодо безпеки на комерційних рейсах та психологічного стану екіпажів.

Трагічні наслідки російського удару по Києву, внаслідок якого зазнала руйнувань будівля Національної академії наук України та з'явилися жертви, стали не лише черговим свідченням терористичної сутності ворога, але й каталізатором гучного внутрішнього скандалу.

Зустрічі на вищому рівні під час 81-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку 22-24 вересня 2026 року продемонстрували остаточний перехід від емоційної дипломатії до жорсткого прагматичного торгу. Переговори президентів України та США, прямий діалог між очільником Білого дому та лідером Китаю, а також загальнополітична дискусія в стінах ООН окреслили нову реальність: війна в Україні остаточно трансформувалася зі східноєвропейського конфлікту в глобальний геополітичний інструмент, за допомогою якого наддержави формують правила гри на наступні десятиліття.

Сьогодні у мене аналіз феноменальних результатів виборів, де партія влади героїчно перемогла саму себе, здобувши абсолютну монобільшість, щоб тепер легітимізувати будь-яку, навіть найбільш божевільну забаганку, яку тільки зможе згенерувати кремль чи особисто путін.

Новий формат співпраці, ініційований Києвом, об’єднав вісім держав Центральної та Східної Європи, створивши унікальний майданчик для розв'язання безпекових, енергетичних та інфраструктурних викликів. Попри різницю у поглядах на військову підтримку України, країни-учасниці шукають спільні точки дотику задля протидії гібридним загрозам та посилення економічної інтеграції.

Напередодні Конгрес США на рівні і Палати Представників, і Сенату переважною більшістю голосів схвалив так званий законопроєкт про "пекельні санкції" проти росії. Після цього президент США Дональд Трамп офіційно підписав цей закон.

Голова Одеської міської військової адміністрації Сергій Лисак фактично взяв на себе повноваження Одеської міської ради через колапс місцевого самоврядування.

Світова дипломатія 14 вересня 2026 року збагатилася черговим еталоном геополітичного альтруїзму. Президент США Дональд Трамп виступив із зворушливою пропозицією закликати Україну не завдавати ударів по «дизельній» та нафтопереробній інфраструктурі росії, аби не хвилювати вибагливі світові ринки пального.

На тлі чергового корупційного скандалу, у який залучено керівництво Генпрокуратури, мені зрозуміло, що між очільниками топових правоохоронних відомств в Україні точиться справжна міжусобна війна.

Спеціальні посланці з Вашингтона привезли до москви та Києва черговий план миру, непохитний бізнесовий оптимізм і щиру впевненість у тому, що будь-який воєнний злочин можна врегулювати реструктуризацією боргів і гарною презентацією. Втім, реальна відповідь кремля виявилася максимально «конструктивною»: вже 8 вересня кияни зустрічали підсумки цього дипломатичного прориву в бомбосховищах під гуркіт масованого ракетного удару.