Марк Врублевський

У світі, де кордони здаються все більш прозорими для дронів, але непроникними для дипломатії, подія 9 вересня 2025 року стала справжнім тестом на міцність. Запущені росіянами дрони під час атаки на Україну, вторглися в повітряний простір Польщі – члена НАТО, – змусивши польські сили збити щонайменше 4 із 19. Це не просто технічний інцидент; це ескалація, яка змушує замислитися: чи це помилка, чи свідомий виклик? Я бачу, як реакції на цю подію розкривають глибокі розбіжності в геополітиці. Давайте порівняємо, як відреагували польські міністри, президент США Дональд Трамп і ширше коло американських політиків – від жорсткої рішучості до спроби виправдати агресора.

11 вересня - дата, яка назавжди асоціюється з трагедією 2001-го, коли "Аль-Каїда" вдарила по серцю Америки, забравши тисячі життів у Всесвітньому торгівельному центрі. З того часу у 2008 році ООН проголосила цей день Міжнародним днем солідарності з жертвами тероризму, нагадуючи світу про необхідність єдності в боротьбі з цим злом. Але чи є ця єдність реальною? Сьогодні, у 2025-му, коли тероризм еволюціонує від ідеологічних фанатиків до гібридних загроз і повномасштабної війни, реакція ООН на ключові події розкриває глибокі тріщини в її авторитеті та подвійні стандарти у її діяльності.

10 вересня 2025 року світ прокинувся від чергового "сюрпризу" від Кремля: російські дрони, спрямовані на Україну, "випадково" (або не дуже) вторглися в повітряний простір Польщі.

9 вересня світ здивувався від новин, які здавалися вирваними з голлівудського трилера: Ізраїльські сили провели прецизійний авіаційний удар по столиці Катару, Досі, ліквідувавши ключових лідерів терористичної організації ХАМАС. Це не просто черговий епізод у тривалому конфлікті на Близькому Сході – це радикальний зсув у геополітичній грі, де Ізраїль демонструє, що жодна "безпечна гавань" для терористів не залишиться недоторканою. Я не можу не зауважити: у світі, де дипломатія часто ховається за грошима нафти, один удар може переписати правила.

Учора, 4 вересня, в Парижі відбулася зустріч лідерів "Коаліції охочих" – 26 країн, переважно європейських, які зібралися, щоб обговорити поствоєнні гарантії безпеки для України. Я бачу в цій події не просто дипломатичний ритуал, а спробу Європи заповнити вакуум, створений невизначеністю США. Але чи перетворяться слова на дії, особливо щодо відправки військ? Давайте розберемо підсумки і перспективи.

Коли лідери Шанхайської організації співробітництва (ШОС) зібралися в Тяньцзіні з 31 серпня по 1 вересня, саміт став ареною для демонстрації єдності Євразії – принаймні на папері. Я бачу в ньому не стільки прорив, скільки спробу Китаю закріпити свій вплив, тоді як інші гравці, як, наприклад, росія, борються за місце під сонцем. Але за гучними заявами ховається цікавий нюанс – різниця в церемоніалі, яка підкреслила зміну статусу деяких лідерів. Давайте розберемо підсумки та те, що вони значать.

Поки війна триває, українські дрони та ракети стали невід'ємною частиною стратегії Києва – не лише на фронті, а й у глибокому тилу ворога. Я бачу в цих атаках не хаотичні уколи, а системну кампанію, спрямовану на руйнування нафтової індустрії росії. Нафта – це кров російської економіки та паливо для її військової машини, і українські удари вже завдали їй значних ран. Давайте розберемо, як це відбувається, базуючись на останніх подіях і даних, і що це означає для москви.

Учора, 18 серпня, у Вашингтоні відбулася зустріч президентів США Дональда Трампа та України Володимира Зеленського, яка стала продовженням дипломатичного марафону після аляскінських переговорів Трампа з путіним. Я бачу в цій розмові не лише спробу "зацементувати" попередні домовленості, а й тест на міцність української позиції. Але чи стала ця зустріч кроком до миру, чи лише черговим актом у глобальній грі, де Україна – не гравець, а фігура? Давайте розберемося на основі доступних заяв і контексту.

Увечері 15 серпня, коли сонце ховалося за горизонтом Аляски, президент США Дональд Трамп і російський лідер, військовий злочинець Володимир путін зустрілися на військовій базі в Анкориджі, щоб обговорити "завершення війни в Україні" – фразу, яку Трамп повторював як мантру всі останні місяці. Я бачу в цій зустрічі не лише дипломатичний жест, а й глибокий символізм: від рукостискання, яке нагадує холодну війну, до заяв, що залишають більше запитань, ніж відповідей. Але чи наблизить це нас до миру, чи просто відтермінує катастрофу? Давайте розберемося крок за кроком.

У ці дні, коли годинник відраховує дні і години до потенційної зустрічі Трампа з путіним на Алясці, слова президента України Володимира Зеленського звучать як гучне нагадування про те, що мир не може бути на умовах агресора. Я бачу в його заявах не просто дипломатію, а віддзеркалення вимог українського суспільства і національної гідності, яка не дозволяє йти на компроміси з територіями. Базуючись на публікаціях Politico та останніх виступах Зеленського, давайте розберемо, чого вимагає Україна для припинення вогню – і чому це може стати каменем спотикання для будь-яких угод.

Коли президент США Дональд Трамп оголосив про свою зустріч з своїм російським колегою Володимиром путіним 15 серпня на Алясці, його слова про "поїздку в росію" звучали як жарт з глибоким історичним підтекстом. Це не просто географічна помилка – це нагадування про 1867 рік, коли росія була змушена продати Аляску США за 7,2 мільйона доларів, втративши останній форпост в Північній Америці. Я бачу в цій зустрічі не лише дипломатичний крок, а й символічне протистояння, де минуле переплітається з сьогоденням. Чи зможе ця "російська" Аляска стати місцем прориву в переговорах щодо України, чи це черговий блеф Трампа?

9 серпня, у Білому домі за посередництвом президента США Дональда Трампа відбулася історична подія: президент Азербайджану Ільхам Алієв і прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписали мирну угоду, яка поклала край десятиліттям конфлікту навколо Нагірного Карабаху. Ця декларація, що передбачає нормалізацію відносин, відкриття кордонів і створення транзитної зони через Вірменію до азербайджанського ексклаву Нахічевань, не лише завершує одну з найтриваліших "заморожених" війн пострадянського простору, а й радикально змінює геополітичний ландшафт Кавказу. Я не можу не побачити в цьому повороті остаточний удар по російському домінуванню – і ось чому.

У середу, 6 серпня, у москві відбулася тригодинна зустріч між президентом росії Володимиром путіним і спецпосланцем США Стівеном Віткоффом, що стала одним із ключових моментів дипломатичного протистояння навколо війни в Україні. Ця подія відбулася напередодні дедлайну, встановленого Дональдом Трампом, який дав кремлю до 8 серпня для припинення вогню, інакше обіцяючи нові санкції. Що путін запропонував, і чи варто сприймати це як реальний крок до миру? Давайте розберемося, пірнувши в деталі та мої власні рефлексії.

У ніч із 5 на 6 серпня росія нанесла черговий удар по енергетичній інфраструктурі України, цього разу обравши компресорну станцію "Орлівка" в Ізмаїльському районі Одеської області. Цей напад, здійснений десятками дронів-камікадзе, не лише пошкодив критичний об’єкт газотранспортної системи, а й кинув тінь на енергетичну безпеку регіону та міжнародні домовленості. Давайте розберемося, що сталося, як це вплине на постачання газу та чи є зв’язок із антиросійською позицією Азербайджану.

Трамп кидає виклик кремлю. У відповідь на російські погрози США фактично відродили відому ще з початку ХХ століття "дипломатію канонерок". Але у ролі канонерок тепер виступають атомні підводні човни, які здатні "дотягнутися" своїми ракетами до будь-якої точки росії та перетворити половину світу на ядерний попіл.

Спочатку напередодні президент США Дональд Трамп заявив про необхідність для росії завершити війну до 8 серпня, інакше на неї накладуть, не те, що ви подумали, а додаткові санкції. А вже сьогодні від російських пропагандистів почали виходити ті чи інші пропозиції повного чи часткового перемир'я. Але чи варто вірити в цю раптову "миротворчу" риторику, чи це черговий хід у грі, де правда – лише інструмент?

Трамп кидає виклик: Індія, Китай і росія під прицілом критики президента США – чи варто вірити у цей театр?

Отже, на росії відповіли на фактичний ультиматум Трампа з терміном у 10-12 днів для переходу від вогню до мирних переговорів. І відповіли у сенсі продовження агресивної війни проти України з метою її знищення.

Схоже, що у діях Дональда Трампа щодо росії та її лідера путіна ми бачимо не просто зміну, а корінний перелом. Трамп заявив про повне розчарування путіним. Та що ж буде далі?

Липень 2025 року приніс Україні не лише воєнні виклики, а й внутрішній політичний шок, який розійшовся далеко за межі її кордонів. Прийняття Верховною Радою закону №12414, що суттєво обмежує повноваження та незалежність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), стало тригером для різкої реакції політиків і медіа США та країн Європи. Як людина, яка стежить за цими процесами з критичною позицією, я бачу в цьому не лише геополітичний резонанс, а й відлуння боротьби за владу всередині країни, що ризикує підірвати довіру міжнародних партнерів та внутрішньоукраїнський суспільний договір.

Поки годинник відраховує 50 днів, які президент США Дональд Трамп відвів росії для укладення мирної угоди з Україною, у повітрі витає суміш надії, скептицизму та тривоги. Цей дедлайн, проголошений 14 липня 2025 року, супроводжується погрозами "дуже суворих" тарифів і санкцій, якщо москва не сяде за стіл переговорів. Але що реально стоїть за цим ультиматумом, і чи стане він каталізатором миру, чи просто черговим актом геополітичного театру? Давайте розберемося, тримаючи в голові як американські заяви, так і реалії на фронті.

Я не можу ігнорувати те, що відбувається: Європа, схоже, бере справу власної безпеки в свої руки, формуючи новий оборонний альянс на базі двосторонніх угод. Це не просто черговий саміт чи декларація – це спроба переписати правила гри, і я відчуваю, що ми стоїмо на порозі чогось значного. Давайте розберемо, що за цим стоїть, і куди це може нас привести.

Я не можу оминути увагою гучні події, що розгортаються сьогодні в Сирії. Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) завдала серію ударів по палацу президента, міністерству оборони в столиці Сирії Дамаску та іншим військовим об'єктам країни.

Останні дні принесли гучні новини про те, що Сполучені Штати, під орудою президента Дональда Трампа, готуються передати Україні нові партії ракет – і це не просто черговий вантаж зброї, а потенційний переломний момент у війні проти російської агресії. Я вирішив розібратися, що може опинитися в арсеналі Києва, і що за цим стоїть.

Чутки про значні кадрові перестановки в уряді України, аж до зміни прем'єр-міністра, стають реальністю. Президент запропонував очолити уряд Юлії Свириденко. Подивимося, що буде далі.