"Чує моє серце, що ми напередодні грандіозного шухера..." (чисто одеське, передвиборне відчуття)
Прем'єра вистави відбулася 8 листопада 1937 року на сцені московського театру оперети, практично одночасно з прем'єрою оригінальної української версії у Харкові. Зверніть увагу на дату і вам одразу стане ясно, що заперечувати авторство у розпал сталінських репресій українські автори ніяк не могли собі дозволити – до грудня 1937 року лише на Київщині було «розкрито» 87 повстансько-диверсійних терористичних організацій та 365 шкідницьких груп. Втім, зараз не про це...
Попандопуло таки був справжнім одеситом, який відчував гембель (велику неприємність) задовго до його наближення. Треба сказати, цією якістю володіє більшість наших корінних співгромадян, у крові яких досі "гуляють" генетичні спогади про колишні погроми, чистки, висилки та репресії, пережиті нашими бабусями та дідусями. Найбільше передчуття майбутнього лиха діє нам на нерви напередодні виборів до місцевих органів влади, провісником яких з 2014 року є "позбавлення" Труханова українського громадянства, як єдина реальна можливість заборонити йому перемогти на виборах міського голови.
Хоча дату нових виборів поки що неможливо розглянути в жодний бінокль, у деяких нетерпляих одеситів вже сьогодні почали здавати нерви і щось підозріло турбувати у тухесі (сподіваюся, це слово перекладати не треба?). Звичайно, відразу виникає "злободенна" тема позбавлення громадянства, на жаль, єдиного реального претендента на головний "стульчак" у гарній будівлі на Думській площі.
13 жовтня 2025 року на сайті президента України з'явилася петиція "про припинення громадянства України чинного мера Одеси Геннадія Труханова", а вже 14 жовтня її підписало 26 969 користувачів мережі інтернет (зверніть увагу - не тільки одеситів, які повинні обирати собі "кормчого", а й тих, хто в Одесі ніколи навіть не був).
Я ніколи не був прихильником Труханова, але при цьому не вважаю за можливе "поправляти" жителів Києва чи Львова, які постійно "помиляються" при виборі свого градоначальника. Скільки солі класти у борщ має вирішувати кожна господиня індивідуально, а не збори мешканців усього будинку.
Крім того, викликає багато питань і сама петиція, підписана Мирославом Отковичем. Скоріш за все, це львівський журналіст, пресофіцер територіальної оборони та син директора Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Інших Мирославів Отковичів я в Інтернеті не знайшов.
В якості доказів в тексті петиції згадані матеріали публікацій у ЗМІ, які нібито свідчать, що Труханов має російський паспорт, а подвійне громадянство суперечить Конституції України.
Як ви вважаєте, невже за 10 років існування гіпотези «дволикого Януса», пробачайте, Геннадія, ніхто цього не підтвердив?
Крім того, автор петиції згадав захист Трухановим пам'ятників із символікою російської імперської політики, а також зливу в Одесі 30 вересня, наслідки якої нібито "загострили недовіру до мера". Це - найчистіша брехня. Саме Труханов демонтував пам’ятник хвойді Катерині Другій, який був поставлений під час правління в місті патріота Гурвіця, незважаючи на велику кількість потенційних прихильників цієї німфоманки. Щодо зливи 30 вересня сам Труханов не має жодного відношення – це Божа справа, а в повені винна давня хвороба одеської інфраструктури, яка розпочалась ще 100 років тому, коли замість кваліфікованих інженерів міською каналізацією почали керувати колишні «герої» революції та громадянської війни.
Автор петиції може і був колись в Одесі, але не знає про її реальні проблеми зовсім нічого. Звичайно, вони є. І головна в тому, що не існує реальної конкуренції у місцевому самоврядуванні. Справа в тому, що ніхто з місцевих діячів (за інших просто ніхто не схоче голосувати) не вважає посаду мера «технічною». Замість того, щоб займатися міською каналізацією, електрикою та іншими турботами кожного дня, вони уявляють себе «великими політиками», котрі «вирішують» загальні питання і до поточних труб та дірявих дахів не мають ніякого відношення. Одна справа «деребанити» бюджет та розподіляти ділянки під забудову, зовсім інша – лагодити зливні колектори, дворові електричні щитки та пожежні гідранти. Як казав аптекар у п’єсі «Інтервенція» нашого односельця Лева Славіна: «Усі лізуть у Наполеони. Не можна вулицями пройти через Наполеонів».
Міський голова, перш за все, це професійний господарник, який добре знає не тільки проблеми міста, а й те, як треба їх вирішувати. Такими були:
- купець, філантроп та перший власник особняка на вулиці Пушкінській Григорій Маразлі,
- підприємець, засновник товариства пароплавства та торгівлі Микола Новосільський
- Інженер-будівельник, який прийняв перший реальний за весь радянський час генплан розвитку Одеси 1989 року Валентин Симоненко,
- Інженер-будівельник, що довгий час очолював РСУ Жовтневого району (історичного центру міста), підприємець Едуард Гу́рвіц.
Артилерист і юрист Геннадій Труханов ніяк у це коло не «вписується», але за 12 років він зібрав команду, здатну утримувати цей «потопаючий корабель» хоч би як «на плаву». Зараз ні у кого, крім нього такої команди немає. Звичайно, зібрати кваліфікованих людей зможе кожний притомний менеджер, але його в Одесі ніхто не помічав. До того ж, у Труханова є свій партійний осередок, який постійно спілкується з мешканцями міста, без чого не зможе бути обраний хтось інший. Одеса має свою специфіку – міського голову обирають ті самі бабусі, котрі сидять на лавках у дворах і полюбляють власно «помацати» (наче цибулю на «Привозі») людину, за котру будуть голосувати. Для цього потрібно постійно роками спілкуватися з людьми, що інші претенденти чомусь не роблять.
Саме з-за цієї причини кожного разу і здіймається галас про подвійне громадянство Труханова, бо варіанту перемогти його на виборах, на жаль, не існує.
Насправді, проблема зовсім не в Труханові, а у відсутності у нього гідних конкурентів.
Як казав лектор із «суспільства з поширення» товариш Нікадилов з фільму "Карнавальна ніч":
"Чи є життя на Марсі, чи немає життя на Марсі – це науці невідомо. Наука ще не в курсі справи!"
Те ж саме стосується подвійного громадянства одеського міського голови Труханова...
