Куяльник: які сучасні виклики стоять перед старим курортом
Походження назви "Куяльник" досі викликає суперечки серед істориків. Одні пов’язують її з тюркським словом "куяльник" – "густий", що вказує на високу концентрацію солі в лимані, де видобуток цього ресурсу тривав із давніх часів до 1931 року. Інші вважають назву слов’янською, пов’язаною з поняттям причалу чи пристані, що підтверджується згадками про давнє поселення на Жеваховій горі та пристань на березі лиману.
У будь-якому разі, ці землі, що належали e XIX столітті князю Жевахову, стали основою для створення курорту в 1833 році, коли лікар Ераст Андрієвський переконав міську владу відкрити першу дерев’яну водогрязелікарню. І зараз на його честь перед входом у історичну будівлю грязелікарні стоїть пам'ятник.
Розквіт Куяльника припав на другу половину XIX століття. Після прокладання залізничної лінії Куяльник-Одеса в 1868 році сюди хлинув потік хворих, які шукали зцілення в унікальних грязях і ропі лиману. До 1890-х років з’явилися нові лікарні, дачі та пансіонати, а в 1892 році за проектом архітектора Миколи Толвінського відкрили одну з найкрасивіших грязелікарень Російської імперії. На початку ХХ століття почали будувати трамвайну лінію до Куяльника, яка почала працювати, втім, лише у 1920-х рр. і замінила залізницю. Трамвай припинив ходити сюди 1956 року.
У радянський період, зокрема в 1950–1960-х роках, курорт пережив масштабну реконструкцію, а в 1970–1980-х збудували сучасні корпуси, здатні приймати тисячі відпочивальників щороку.
Проте, Друга світова війна залишила свій відбиток: відступаючі радянські війська зруйнували дамбу сусіднього Хаджибейського лиману, що спричинило затоплення і Куяльницького курорту. Але вже в 1947 році курорт відновив роботу.
Сьогодні Куяльник функціонує як клінічний санаторій імені Пирогова, що належить до профспілкових закладів. Він спеціалізується на лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, нервової системи та шкіри завдяки цілющим грязям і мінеральній воді, яку почали розливати з 1948 року.
Курорт залишається доступним, приваблюючи не лише українців, а й гостей із-за кордону. Проте стан історичних будівель викликає занепокоєння: багато з них, зокрема старі дачі та пансіонати, перебувають у занедбаному стані, а зсуви ґрунту 2010 року додали проблем місцевим мешканцям. Також у занедбаному стані перебуває і один з "нових" багатоповерхових корпусів санаторію.
Для мешканців Одеси є проблемою транспортне сполучення - єдина "маршрутка" №110 курсує сюди дуже рідко, до того ж регулярно затримується на залізничному переїзді.
Останні майже 20 років Одеса стикається з серйозною загрозою пересихання Куяльницького лиману, що може знищити його природну цінність і спричинити масштабну екологічну катастрофу. Зменшення припливу прісної води через зміни клімату, та зарегульованість річки Великий Куяльник призвело до значного скорочення об’єму води в лимані. За даними екологів, рівень води впав на 40% за останні 20 років, а солоність досягла критичного рівня, що загрожує формуванню грязей. Як екстрений захід, з зими 2014/2015 рр. запроваджено поповнення лиману водою з Чорного моря через спеціально прокладений трубопровід. Фактично, це повторює аналогічни спроби врятувати лиман від висихання на початку ХХ століття, коли у 1906 та 1925 рр. морська вода подавалася у Куяльницький лиман через канали.
Попри це, Куяльник зберігає свій потенціал. Сучасні методи лікування поєднуються з традиціями, а унікальні природні ресурси приваблюють тих, хто шукає оздоровлення. Водночас місцева влада та громадськість обговорюють необхідність реставрації історичних об’єктів і розвитку інфраструктури, щоб повернути курорту колишню славу та врятувати лиман від загибелі. Створення національного ландшафтного парку "Куяльницький", теоретично, повинно вирішити проблеми екологічного характеру, але фактично за кілька років адміністрація парку спромоглася лише почати роботу і ще не реалізувала жодного масштабного проєкту з збереження природних ресурсів Куяльнику.
