"Прощання з Батьківщиною"... (дуже сумна історія)

Після еміграціі до Парижу, контактував з Талейраном, французькою директорією та Наполеоном з метою відновлення незалежності своєї Батьківщини. Коли з цього нічого не вийшло, повернувся до російської імперіі, став сенатором у Петербурзі, був у близьких відносинах з російським імператором Олександром I та запропонував йому план створення автономного Великого герцогства Литовського. Коли план був відкинутий, емігрував до Італії. Похований у Флоренції, в церкві Санта Кроче.

Сумна музика, трагічна доля автора, що так і не дочекався повернення незалежності своєї ojczyzna.

А тепер - невеликий райдер, який ви мені, сподіваюся, вибачте: увімкніть музичний ролик, що додається, і далі читайте на тлі чудової, але надзвичайно сумної музики.

Те, що пропонує нам Дональд Трамп (відмова від Донбасу, Криму та Північного Приазов'я), вже не раз траплялося в Європі. Найбільш знаковою в історії континенту є доля «імперської землі» (Reichsland Elsaß-Lothringen), що складається з Ельзасу та східної Лотарингії, пов'язаних спільною історією. Ця територія протягом багатьох років була каменем спотикання між Францією та Німеччиною. Після франко-прусської війни 1870-1871 років значна частина Лотарингії і майже весь Ельзас були передані Німеччині. Після Першої світової війни за умовами Версальського мирного договору 1918 року Франція повернула ці землі, але 1 вересня 1939 року французька влада наказала евакуювати населення з прикордонної зони і протягом кількох днів близько 600 тисяч жителів Ельзасу та Лотарингії залишили свої будинки. 11 червня 1940 року французька влада зобов'язала всіх чоловіків призовного віку залишити цей регион (саме те, що ми не зробили в Криму та Донбасі у 2014 році). 15 червня 1940 року німецькі війська форсували Рейн і увійшли на французьку територію. Після окупації Франції 1940 року Ельзас і Лотарингія знову перейшли під контроль Німеччини. 28 червня 1940 року Страсбург відвідав А. Гітлер, а представники французької влади були вислані до Парижа. Влітку 1942 року окупаційна влада надала громадянство особам, чиї предки народилися в Ельзасі, Лотарингії, Люксембурзі чи Німеччині. 26 серпня 1942 року було опубліковано декрет про обов'язкову військову службу для жителів Ельзасу та Лотарингії. У 1942—1945 роках близько 130 тисяч уродженців Ельзасу та Лотарингії були призвані до німецької армії. В 1944 році ці землі були зайняті союзними військами і після війни офіційно повернуті Франції.

Вам не здається, що біснуватий фюрер поводився набагато цивілізованіше путіна, а французький уряд у 1940 році приймав мудріші рішення, ніж наш у 2014?

Ще один приклад, на мій погляд, більш актуальний до сьогодення...

Під час ганебної радянсько-фінскої війни 1939-1940 років 250 тисяч захистників Suomi (30 танків та 130 літаків) воювали з 760,6 тисячами загарбників (2876 гармат та мінометів, 2289 танків, 2446 літаків). При цьому втрати сторін склали:

- з боку Фінляндії - 25 904 загиблих і зниклих безвісти, 43 557 поранених;

- з боку СРСР - 126 875 загиблих та зниклих безвісти (включаючи 16 292 померлих від ран та хвороб у госпіталях, 39 369 зниклих безвісти), 264 908 поранених. 650 танків та 597 літаків було втрачено безповоротно, ще близько 1500 танків вийшли з ладу з технічних причин.

Вам це нічого не нагадує?

Захисники Суомі були готові воювати до останнього фіна, але у березні 1940 року фінський уряд усвідомив, що, незважаючи на необхідність продовження опору, жодної військової допомоги, крім добровольців та зброї, Фінляндія від союзників не отримає. Після прориву «лінії Маннергейма» (у нас цю роль виконують ті самі 30% територіі Донцької області, які путин вимогає віддати йому без бою) постала реальна загроза повного захоплення країни, за яким було б або приєднання до СРСР, або зміна уряду на прорадянський. Саме тому фінський уряд пішов на припинення війни - 12 березня було укладено мирний договір, згідно з яким оголошені територіальні претензії СРСР було задоволено. До речі, вже на другий день радянські війскові виявили свою підступність - незважаючи на те, що Виборг, згідно з договором, відходив до СРСР, вони 13 березня здійснили кривавий штурм міста. На цьому історія не закінчилась - 11 травня 1941 року було узгоджено сторонами Комюніке про демаркацію радянсько-фінського кордону, а 25 червня того ж року, бажаючи повернути втрачені території, Фінляндія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини.

Хтось з китайських мудреців (чи то Конфуцій, чи то Сунь-Цзи) казав: «Якщо довго сидіти на березі річки, то можна побачити, як мимо пропливе труп твого ворога». Саме так і зробили азербайджанці - втративши у 1994 році Dağlıq Qarabağ, вони дочекалися послабшання головного вірменсько спонсора (россії), знайшли надійного союзника (Туреччину) та відвоювала у 2020 році землі пращурів.

Знаєте, що залишилося поза межами цієї розлогої росповіді? Доля тисяч людей, які опинились на чужині, далеко від рідного дому та могил предків. Рано чи піздно їх маєтки повернуться до "рідної гавані", але вони повернутися назад вже не зможуть, бо самі повмирають, а їхні діти вважатимуть своєю Батьківщиною зовсім інші країни.

Гей, плине кача по Тисині
Плине кача по Тисині
Мамко ж моя, не лай мені
Мамко ж моя, не лай мені

Гей, залаєш ми в злу годину
Залаєш ми в злу годину
Сам не знаю, де погину
Сам не знаю, де погину

Гей, погину я в чужім краю
Погину я в чужім краю
Хто ж ми буде брати яму?
Хто ж ми буде брати яму?

Гей, виберут ми чужі люди
Виберут ми чужі люди
Ци не жаль ти, мамко, буде?
Ци не жаль ти, мамко, буде?

Гей, як би ж мені, синку, не жаль?
Як би ж мені, синку, не жаль?
Ти ж на моїм серцю лежав
Ти ж на моїм серцю лежав

("Пливе кача по Тисині", українська народна пісня)