Кавказ без москви: Як мирна угода Азербайджану та Вірменії за посередництвом США перекреслила російський вплив

Втрата ролі арбітра: росія – з миротворця в незадоволеного спостерігача

Одним із ключових елементів угоди є видалення будь-якого згадування про російський арбітраж. Ще у 2020 чи 2023 роках росія позиціонувала себе як головного миротворця, розмістивши свої війська в Нагірному Карабасі після азербайджанського наступу. Але у 2024 році, після повного контролю Баку над регіоном,  москва вивела своїх "миротворців" – крок, який тоді здавався вимушеним, але тепер виглядає як передвістя краху. Угода Алієва та Пашиняна повністю виключає росію з процесу, передаючи моніторинг транзиту американській компанії – це не просто дипломатичний ляпас, а втрата інструменту впливу, який Кремль використовував для маніпуляцій у регіоні.

Таким чином, росія, яка традиційно грала на протиріччях між Вірменією та Азербайджаном, тепер опинилася поза грою. Єреван, зраджений Москвою під час 2023 року, коли російські "миротворці" не втрутилися в блокаду Лачинського коридору, повернувся до Заходу. Баку, своєю чергою, зміцнив зв’язки з Туреччиною та Ізраїлем, а тепер – з США. Результат? Кавказ, де росія колись диктувала умови, тепер стає зоною західного впливу, з потенційними енергетичними коридорами, що обходяться стороною російські трубопроводи.

І це дозволяє задати риторичне питання: а чи не була протягом останніх десятиліть зацікавленою стороною у збереженні конфлікту та його роздмухування саме росія?

Економічний удар: Газ і нафта без москви

Підписана угода відкриває шлях для "шляху Трампа" – транзитного коридору через Вірменію, який з’єднає Азербайджан з Нахічеванню, минаючи російські маршрути. Це не лише логістичний прорив, а й економічний – Азербайджан, багатий на нафту та газ, зможе нарощувати експорт до Європи, обходячи росію. Вірменія отримає альтернативні шляхи для зовнішньої торгівлі та вийде з стану напівблокади. 

Для москви це болючий удар: втрата транзитних доходів і посилення конкуренції на енергетичному ринку, де російський "Газпром" уже втратив значну частку через санкції.

Але глибше – це підрив геополітичного контролю. Десятиліттями росія використовувала Кавказ як буферну зону, де її війська та економічні важелі тримали баланс. Тепер, без миротворців і з американськими компаніями в ролі спостерігачів, кремль втрачає цей важіль. Я бачу тут паралель з Україною: подібно до того, як Київ диверсифікує енергопостачання, Кавказ робить те саме, позбавляючи Росію монополії.

Роль США: Трамп як архітектор "великої угоди"

Трамп, який завжди любив позиціонувати себе як "майстра угод", тут зіграв на повну. Його адміністрація, за чутками, використала економічний тиск – від санкцій до обіцянок інвестицій – щоб змусити сторони сісти за стіл. Алієв отримав гарантії підтримки в енергетичних проєктах, Пашинян – допомогу в економічному відновленні. Це не просто дипломатія – це стратегічний удар по росії, яка втрачає останній форпост на Кавказі.

Для мене це виглядає як майстерний хід Трампа, який намагається "переграти" путіна в його ж грі. Зайнята війною в Україні, росія не змогла утримати вплив у регіоні, де її "миротворці" виявилися неефективними у традиційному сенсі. Угода позбавляє москву ролі "арбітра", роблячи її ізольованою – тепер Кавказ дивиться на Захід, а не на Північ.

Наслідки для регіону: Стабільність чи нова напруга?

Звісно, ця угода не ідеальна. Транзит через Вірменію викликає занепокоєння в Єревані щодо суверенітету, а Азербайджан повинен гарантувати безпеку вірменського населення в Карабасі. Але головний виграш – мир, який позбавляє росію можливості маніпулювати конфліктом для збереження впливу. Кавказ тепер може стати мостом між Європою та Азію, з американськими інвестиціями в інфраструктуру та енергетику.

Але чи це кінець російського домінування? Сам путін уже відреагував стримано, але його мовчання може бути передвістям нових дій – від підтримки сепаратистів до економічного тиску. Для США це перемога, але Трамп повинен бути обережним: регіон нестабільний, і втрата росії може відкрити двері для Туреччини чи Китаю. Тим паче, що Туреччина є союзником Азербайджану та нормалізувала свої стосунки з Вірменією.

У висновку, ця угода – це не просто папір, а геополітичний землетрус. _росія втрачає Кавказ, як раніше втратила Центральну Азію, і це сигнал для всіх, що ера московського панування минає. Але чи стане це стабільним миром, чи новим полем битви – покаже час.