50 днів до невідомого: що чекає Україну та росію за ультиматумом Трампа
Чи будуть нові переговори?
Україна зробила несподіваний хід, після зміни уряду, запропонувавши росії провести ще один раунд переговорів у Туреччині. Ця ініціатива, озвучена на рівні президента Зеленського, обговорення гуманітарних питань, обміну полоненими та можливого припинення вогню на певних ділянках фронту. Київ підкреслює, що це не відступ від принципових позицій, а спроба використати 50-денний термін Трампа для деескалації. Делегацію для перемовин із російською стороною очолить секретар РНБО Рустем Умєров. У склад делегації увійдуть представники української розвідки, МЗС та ОП.
Проте реакція москви поки що невідома, і можливо, що росія може сприйняти це як слабкість. Єдине що відомо, так це підтвердження самого факту переговорів росією і дата 24 липня.
Тиск чи блеф?
Трамп, відомий своєю любов’ю до драматичних жестів, кинув на карту економічний тиск, обіцяючи 100% тарифи на країни, які купують російську нафту, якщо угода не буде досягнута до початку вересня. Це виглядає як спроба змусити Путіна відірвати погляд від карти окупованих територій і звернути увагу на стіл переговорів. Але чи справді Вашингтон готовий до такого кроку, коли європейські економіки, залежні від російських енергоносіїв, можуть постраждати не менше за москву? Чи є це більше блефом, ніж реальною стратегією?. Так чи інакше, росія, зі своїм запасом міцності та підтримкою від Ірану та Китаю, навряд чи відчує миттєвий ефект, хоча, безумовно, його наслідки стануть для росії катастрофою у довгостроковій перспективі.
З іншого боку, Трамп демонструє нетерпіння, яке може бути щирим. Його адміністрація вже кілька місяців кидає м’ячик то в бік Києва, то в бік москви, але прогрес мінімальний. Останні переговори в Стамбулі показали, що обидві сторони готові лише до риторики, а не до компромісів. Ультиматум може бути спробою прискорити процес, але ризик полягає в тому, що замість діалогу ми отримаємо ескалацію - росія може використати ці 50 днів для посилення наступу на фронті і повітряні удари, щоб зміцнити свої позиції перед можливим тиском. І ми бачимо це у вигляді інтенсивних повітряних ударів по українським містам, від яких страждають і гинуть мирні мешканці.
Що хоче Україна, а що росія?
Для України мир — це не просто припинення вогню, а повернення територій, визволення полонених і гарантії безпеки. Президент Зеленський неодноразово наголошував, що будь-яка угода, яка легалізує окупацію Криму чи Донбасу, буде зрадою національних інтересів. Але реальність фронту, де українські сили стикаються з нестачею ресурсів і російськими атаками, змушує задуматися: чи зможе Київ утримати позиції до завершення терміну? Якщо ні, тиск на Зеленського зросте, і Трамп може спробувати переконати його піти на поступки, які в очах українців виглядають як капітуляція.
В свою чергу, росія грає на затягування. Диктатор росії путін уже заявив про готовність до переговорів, але його умови — визнання анексії чотирьох регіонів, відмова України від НАТО і зняття санкцій — звучать як ультиматум, а не пропозиція. Останні тижні показали, що москва не планує зупинятися: повітряні удари та піхотні "м'ясні" штурми на фронті лише підтверджують, що кремль готовий боротися до останнього, сподіваючись на виснаження України чи зміну позиції Заходу.
Роль США: арбітр чи спостерігач?
Трамп позиціонує себе як миротворець, але його риторика викликає питання. Він критикує як путіна, так і Зеленського, натякаючи, що обидва лідери ускладнюють процес. Поставка зброї через НАТО, оплачувана Європою, — це крок уперед до підтримки України, але чи достатній він, щоб зрівняти шанси? Враховуючи особистість Трампа і його риторику, будь-якого моменту США можуть відступити, якщо прогрес не буде видимим. Якщо Вашингтон "вимкне" підтримку, Україна опиниться вразливою, а росія отримає шанс продовжити свою агресію.
Також можливо, що після цих 50 днів, упевнившись у недоговороспроможності путіна, Трамп все ж вирішить "задавити" росію як економічно, так і шляхом посиленої військової допомоги Україні, хоч і за європейський рахунок. І зробить він це не заради світової безпеки, допомоги Україні чи зупинення російської агресії, а з зовсім іншої причини. Бо Трамп буде вважати, що путін його "не поважає", не хоче укладати угоди і, взагалі, "кидає" Трампа та знущається з нього.
Є й інший сценарій: Трамп може використати дедлайн як привід для перегляду ролі Америки. Якщо угода не буде досягнута, він може звинуватити обидві сторони й зосередитися на внутрішніх пріоритетах, залишивши Європу вирішувати проблему самостійно. Це б відповідало його "Америка передусім", але залишило б вакуум сили у Європі, який путін із радістю заповнить. Саме такий сценарій ми спостерігали всю весну і початок літа 2025 року.
Очікування та ризики
За 50 днів може статися все, що завгодно. Найоптимістичніший сценарій — це тимчасове перемир’я, яке дасть Україні шанс передихнути й переозброїтися. Але для цього потрібен тиск на росію, якого поки що не видно. Реалістичніше виглядає заморожений конфлікт: росія утримує зайняте, Україна зберігає суверенітет над рештою території, а реальні мирні переговори відкладаються на невизначений термін. Найгірший варіант — ескалація, коли росія, відчувши слабкість Заходу, піде в новий наступ, а Трамп просто відійде вбік.
Ключовим фактором стане позиція Європи. Якщо ЄС і НАТО підтримають Україну не лише словами, а й ресурсами, це може змусити москву переглянути плани. Але якщо Європа розколеться — як це вже було з санкціями, — шанси на мир різко впадуть. Але тут ми як раз бачимо, що Європа, хоча і досить повільно, але займається військово-політичним розгортанням: формується низка безпекових альянсів на основі двосторонніх договорів між Британією, Німеччиною і Францією, європейські держави посилюють власні збройні сили та вкладають якомога більше ресурсів у військову допомогу Україні.
50-денний термін Трампа — це не магічна дата, а тест на витривалість усіх гравців. Україна має довести, що здатна чинити опір, росія - що готова до компромісу, а США - що їхній тиск не просто гучні слова. Поки що переговори виглядають як шахова партія, де ніхто не хоче жертвувати фігурами. Але в реальному світі, на відміну від шахів, програш може коштувати не лише партії, а й цілих націй. Тож давайте стежити за годинником - і сподіватися, що він не відраховує час до нової кризи.
