Тіні забутих предків...
Шёл отряд по берегу, шёл издалека,
Шёл под красным знаменем командир полка.
Голова обвязана, кровь на рукаве,
След кровавый стелется по сырой траве.
Эх, по сырой траве!
У Києві в суботу 9 грудня демонтували пам'ятник Миколі Щорсу, як нам казали довгі роки - видатному військовому діячеві часів Громадянскої війни.
Тут треба взяти невеличку паузу та проглянути бойовий шлях цього "вершника".
Після закінчення Київскій військово-фельдшерської школи цей діяч розпочав службу у званні молодшого військового фельдшера у 3-го мортирного артилерійського дивізіона 3-го армійського корпусу. Згодом закінчив чотиримісячний прискорений курс Віленського військового училища і став прапорщиком армійської піхоти. У жовтні 1916 року майбутній вершник опинився на Румунському фронті, де провоював до березня 1917 року, після чого вчився на курсах підвищення кваліфікації, звідки наприкінці квітня вийшов з погонами підпоручика-мінометника та туберкульозом, який з травня ліковав у шпиталі в Криму. звідки у грудні 1917 року його було комісовано «через хворобу» і відправлено додому під Чернігів. Далі буде ще цікавіше - у березні 1918 року він з двоюрідним братом і дядьком створили невеличку банду, яку він, як бойвий офіцер і очолив. У той час регіон, девони жили, був окупований німцями, яких майбутні червоноармійці з великим успіхом грабували. Коли до банди почали приєдеуватися селяни та дезертири, вона стала називатися... об'єднаний повстанський партизанський загін Новозибківського повіту! В травні 1918 року "повстанців" було частково розбито, а ті, що залишилися живими втекли до радянської росії. Щорса, як ватажка, було інтерновано і він опиняється у москві, де зробив спробу вступити на медичний факультет московського університету, надавши підроблене свідоцтво про закінчення Полтавської духовної семінарії, що давало право вступу до університету; однак, зустрівши знайомого Казимира Квятека (ще один віломий аферист), змінює своє рішення і разом із ним вирушає до Курська, у розпорядження Всеукраїнського ЦВРК. З мандатом ВУЦВРК наприкінці серпня 1918 р. прибуває в нейтральну зону і робить блискучу карьєру - у вересні його було призначено командиром «Українського революційного полку імені товариша Богуна», а у жовтні — командиром 2-ї бригади у складі Богунського та Таращанського полків 1-ї Української радянської дивізії
Саме про ті часи існує такий анекдот - приїзджає батько Боженко до до полку имені Богуна нагороджувати воякіів червоними галіфе. Але у списку "героїв" не знаходе ні одного українського прізвища.
- Микола, - питає він у Щорса. - А де наші?
- А це, батько, ви у Петлюри спитайте.
Але продовжимо наш екскурс до біографії "червоного вершника". У лютому 1919 року 24-річний дипломований воєнфельдшер Щорс стає комендантом захопленого Києва. З 6 березня по 15 серпня 1919 року він вже командував 1-ю Українською радянською дивізією, яка спочатку відбила у петлюрівців Житомир, Вінницю та Жмеринку, а потім втікала до кордону червоної росії. У травні 1919 року Щорс не підтримав Григорівське повстання, але його банда, пробачайте, дівізія була розформована, а сам "комдів" опинився під Коростенем, де був вбитий за нез'ясованих обставин.
А тепер скажіть мені люди добрі - як такий пройдисвіт опинився у центрі Києва та ще й верхи на коні, на якому раніше ніколи не гарцював?
До речі, є ще декілька нісенітниц - пам'ятник знаходився на перетині вулиці Симона Петлюри та бульвару Тараса Шевченка, позував для нього, будучи студентом, перший президент України Леонід Кравчук, а передадуть його до державного музею авіації України ім. О.К.Антонова.
Але й це ще не все...
У березні 2023 року український міністр культури Олександр Ткаченко запропонував прибрати лише частину пам'ятника – саму фігуру червоного командира, який сидить на коні. "Кінь усіма мистецтвознавцями визнається як видатний художній кінь", - зазначив він.
Отже, головна фігура цього пам'ятнику, не Щорс и навіть не молодий Кравчук, а... кінь!
З конями завжди трапляються дивовижні історії - греки "подарували" свого "коня" мешанцям Трої, римський імператор Калігула ввів коня до Сенату, а українські скульптори не тільки посадили на нього першого президента незалежної України, но і встановили його на перетині вулиць найславетних синів України.
Тишина у берега, смолкли голоса,
Солнце книзу клонится, падает роса.
Лихо мчится конница, слышен стук копыт.
Знамя Щорса красное на ветру шумит.
Эх, на ветру шумит!
(слова Михайла Саменовича Епштейна (у Спілці письмеників - Голодного), музика Матвія Ісааковича нтера, а жінкою Щорса була Фрума Юхимівша Ростова-Щорс, в дівоцтві - Хайкіна)
