Тріумф глибокого занепокоєння: навіщо Трамп делегує Віктора Орбана керувати залишками ООН
Розмови про реформування ООН тривають приблизно стільки ж часу, скільки сама організація успішно ігнорує збройні конфлікти. За останні десятиліття ця велична інституція з кришталевими кабінетами у Нью-Йорку довела свою абсолютну нездатність виконувати свою головну статутну функцію — запобігати війнам та зупиняти агресорів.
Замість дієвих миротворчих рішень світ регулярно отримує тонни макулатури з резолюціями, які передбачувано ветуються тими самими країнами, що ці війни й розпочинають. У цьому контексті ООН давно стала комфортним бюрократичним органом для симуляції дипломатичної діяльності, де тисячі високооплачуваних чиновників мужньо борються з глобальними кризами шляхом публікації вкрай стурбованих пресрелізів.
Саме в цей інституційний вакуум Дональд Трамп із притаманною йому бізнес-грацією вирішив інтегрувати Віктора Орбана. Вибір колишнього угорського прем'єра на роль головного світового миротворця — це бездоганний реверанс у бік москви та Пекіна.
Орбан, який роками успішно блокував європейські ініціативи, шантажував Брюссель і відверто насолоджувався роллю ексклюзивного амбасадора автократій у західному світі, тепер отримує шанс масштабувати свої специфічні таланти на глобальний рівень. Трамп, очевидно, чудово розуміє: щоб догодити своїм авторитарним симпатіям, не потрібно руйнувати ООН фізично — достатньо просто поставити на її чолі людину, яка зробить її ще більш безпорадною.
Для росії та Китаю такий Генеральний секретар — це справжній подарунок долі, загорнутий у блакитний прапор ООН. При ньому москва зможе спокійно продовжувати свої геополітичні авантюри, знаючи, що на чолі світової дипломатії стоїть давній поціновувач «прагматичних» територіальних поступок агресору. Пекін же отримає ідеального партнера для просування своєї візії нового світового порядку, де права людини та міжнародне право завжди поступатимуться місцем економічному шантажу. На цій посаді угорський політик зможе перетворити залишки глобальної архітектури безпеки на затишний майданчик для торгів, де інтереси суверенних держав продаватимуться за знижку на російські енергоносії та вигідні китайські кредити.
Зрештою, таке висування є неймовірно чесним кроком, який зриває останні маски. Якщо світова спільнота вже давно змирилася з тим, що ООН неспроможна захистити жодну країну від відкритого вторгнення, то навіщо і далі грати у високі ідеали статуту 1945 року? Віктор Орбан на посаді Генерального секретаря стане живим пам'ятником епосі прагматичного цинізму, ідеально уособлюючи організацію, яка з потужного інструменту глобальної безпеки деградувала до рівня бюрократичного хору, що завжди готовий співати під диригування тих, хто платить найбільше.
