Норвезький розпродаж: як Захід готується обміняти український суверенітет на російський газ
Цей новий сценарій пропонує безпрецедентний дипломатичний шедевр: щоб зупинити агресора, потрібно просто віддати йому все, чого він хотів, а жертві виписати грамоту за участь і пообіцяти світле майбутнє. Такий підхід блискуче вирішує всі проблеми Вашингтона та Брюсселя, перетворюючи глобальну безпекову кризу на банальну комерційну угоду і відкладає цю саму глобальну безпекову кризу на потім.
Перший пункт цього святкового розпродажу стосується безпосередньо України, якій пропонують урочисто відмовитися від амбіцій щодо вступу до НАТО та погодитися на створення демілітаризованої зони на Донбасі. Ідея воістину грандіозна: Київ має повірити, що відсутність західних гарантій безпеки та створення «сірої зони» без військ перед обличчям багатомільйонної армії рф — це найкращий спосіб захистити себе від нових вторгнень. Замість надійної парасольки Альянсу українцям пропонують озброїтися глибоким дипломатичним занепокоєнням та вірою в те, що російські танки не вміють їздити демілітаризованими територіями.
У якості щедрої компенсації за відмову від власного виживання Києву обіцяють золоті гори у вигляді міжнародних інвестицій та омріяного членства в Європейському Союзі. Євробюрократи, очевидно, щиро переконані, що нові фонди на відбудову інфраструктури та безвізове перевезення товарів здатні магічним чином збивати балістичні ракети. Українцям пропонують розкішний статус кандидата-переможця, який сидітиме у відбудованих за європейські кошти кав'ярнях, поки сусідня імперія переозброюватиметься для наступного кидка, знаючи, що жоден солдат НАТО за Україну не заступиться.
Другий пункт плану є справжнім святом для кремля, адже він передбачає поступове скасування санкцій та повернення росії до глобальної економіки. Західні політики настільки виснажилися від необхідності шукати підсанкційні мікрочіпи у пральних машинах та арештовувати яхти олігархів, що вирішили просто визнати свою поразку в економічній війні. Тепер агресору, який роками руйнував міжнародне право, пропонують не просто амністію, а повноцінне повернення до клубу поважних держав із правом укладати нові стратегічні угоди зі Сполученими Штатами.
Відновлення співпраці із Заходом подається як необхідний крок для «глобальної стабільності», хоча насправді це виглядає як класичний стокгольмський синдром вільного світу. Замість ізоляції та трибуналу, архітектори ракетного терору отримають нові контракти, теплі рукостискання на міжнародних самітах та статус рівноправних партнерів. Зрештою, навіщо карати диктатуру за геноцид, якщо з нею можна дуже вигідно торгувати, називаючи це високим мистецтвом Realpolitik.
Третій, і найголовніший для європейських прагматиків пункт — це тріумфальне повернення російського газу на ринки Європи. Високоморальні європейські столиці, які ще вчора пафосно звітували про енергетичну незалежність від москви, раптом усвідомили, що їхні принципи не дуже добре зігрівають взимку. Можливість знову сидіти на дешевій газпромівській голці виявилася настільки спокусливою, що заради неї європейці готові пробачити Росії будь-які геополітичні гріхи.
Особливим цинізмом відгонить пропозиція перезапустити «Північний потік», що означає фізичне та символічне відновлення тієї самої труби, яка й фінансувала російську військову машину всі ці роки. Європейські лідери, схоже, готові особисто заварювати пробоїни на дні Балтійського моря, аби тільки відновити потік дешевих вуглеводнів. Це блискуче демонструє, що всі розмови про зелену енергетику та криваві російські ресурси миттєво випаровуються, щойно на горизонті з'являється перспектива зекономити кілька мільярдів євро.
У підсумку, новий норвезький сценарій мирного врегулювання є еталонним зразком геополітичного лицемірства. Західний світ готується укласти угоду, в якій росія отримує свої імперські забаганки, зняття санкцій та ринки збуту, Європа — дешевий газ та спокійний сон, а Україна — можливість розплатитися за все це власними територіями, безпекою та суверенітетом в обмін на красиві обіцянки. Це справжній тріумф того самого новітнього «гуманізму», де агресора винагороджують за наполегливість, а жертві пояснюють, що її капітуляція — це найбільший внесок у світовий мир.
