"Найкраще, коли такі справи обходяться без шкандалю і великих церемоній"
Українські ЗМІ почали роздмухувати з маленької мухи (навіть, комахи) величезно слона - в одному з київських театрів змінили прізвище другорядного персонажу на вигадане. Впевнений, на це ніхто з глядачів взагалі не звернув би уваги, якби не пишуча братія, яка вміє влаштувати гвалт на зовсім рівному місці. Справа в тому, що у самій п'єсі "Хазяін" Івана Карповича Тобілевича (якого ми добре знаємо під псевдонімом Карпенко-Карий) прізвища цього героя майже не чути. Уважно перечитав п'єсу і знайшов у тексті лише кілька згадок цього прізвища з боку іншіх дійових осіб. Думаю, якби прізвище не змінювалось, на нього ніхто не звернув би уваги. Навіть після зміни це було непомітно.
Складається враження, що гвалт підняла саме та людина, що добре знала про внесені зміни і чекала прем'єри, щоби здійснити справжнісінький шкандаль. Такою людиною виявився головний редактор видання "Главком" Микола Підвезяний. Він опинився в потрібному місці в потрібний час, як "рояль у кущах" зі знаменитої мініатюри Аркадія Арканова та Григорія Горіна, котру всі ми пам'ятаємо з дитинства.
Потім до шкандалю почали приєднуватися не менш цікаві персонажі нашої "жовтої преси". Наприклад, видання "Гордон" присвятило цієї дрібничці навіть дві розлогі статті.
Перше, що спадає на думку - хтось намагається провести рекламну кампанію, щоб привернути увагу глядача до вистави. Але навіщо? "Театр на Подолі" достатньо успішний, а режисер Іван Уривський взагалі один з найбільш талановитих сучасних митців України, за творчістью якого слідкую ще з тих часів, коли він працював в Одесі. Це дійсно знакова постать українського театру, яка має свій, дуже своєрідний погляд на вітчизняну класику. Він ніколи не використовував "хіпіш" для популяризації своєї творчості, а навпаки давав можливість глядачеві оцінити побачене на сцені без будь якого стороннього втручання.
Мені щось підказує, що весь цей безлад було здійснено з однією метою - вкотре порушити цілком політичну тему нібито наявних розбіжностей між президентом України та командувачем ЗСУ. А коли глядач на це "не клюнув", пішли, що називається, "ва-банк" - почали підіймати шкандаль у пресі.
Те, що режисер взяв на себе витівку з перехрещенням Зеленського в Залуського, ще не говорить що це було саме так. Мені щось підказує, що хтось дуже впливовий згадав про негативний другорядний персонаж на прізвище Зеленський і зацікавив театр у постановці цієї вистави, а Іван Уривський, навпаки, спробував уникнути політичного розголосу.
Як то було насправді ми дізнаємося, якщо Іван Сергійович візьметься писати мемуари. Тільки станеться це не скоро - адже йому зовсім недавно перевалило за 30 років.
"Тепер ми зваримо вам таку юшку, що її буде чути аж до...", - кажуть, пробачате, пишуть у ЗМІ сучасні Швейки. Місто, до якого за задумом авторів має дійти стійкий аромат їх варення, вставте самі...
