Чи такий страшний чорт як його малюють?
Знаєте, коли я почув про чергову заяву путіна – що росія "готова воювати з Європою прямо зараз", – перше, що спало на думку, це стара приказка: "Слова – це вітер, а дії – буря". Це було 2 грудня 2025-го, напередодні його зустрічі з американською делегацією Трампа, і слова диктатора пролунав як грім серед ясного неба. "Ми не плануємо воювати з Європою, але якщо вони захочуть – готові вже зараз", – кинув він, звинувачуючи Брюссель у "саботажі миру". Я роками спостерігаю за цим театром абсурду, де кожна погроза з Кремля – як черговий акт у довгому серіалі "Операція Ы або Імперський фарс", я не можу не задуматися: чи варто нам, українцям, і Європі взагалі, лякатися цих слів? Чи це просто черговий блеф, розрахований на те, щоб змусити нас сісти за стіл переговорів з ножем біля горла? Давайте розберемося по поличках, як у тих вечірніх роздумах за чашкою чаю, коли світ здається надто складним.
Спочатку згадайте контекст – бо без нього слова путіна звучать як казна-що. Два роки повномасштабної війни проти України, де росія вже "втомилася" від наших дронів і HIMARS, а економіка кремля тримається на залишках нафтодоларів і санкційних обхідних шляхах. Трамп обіцяє "мир за 24 години", і ось путін раптом "готовий" розширити фронт. З одного боку, це звучить як класичний кремлівський трюк: налякати Захід, щоб той тиснув на Київ "до компромісу" – тобто, щоб ми віддати Донбас і Крим за "нейтралітет" - фактично примусити Україну до капітуляції. З іншого – чому саме зараз? Перед зустріччю з Віткоффом і Кушнером? Може, це сигнал Трампу: "Не думай, що ти мене переграєш, я можу пограти в ескалацію". Або просто внутрішня пропаганда для росіян: "Дивіться, які ми сильні, Європа тремтить".
Я от думаю: путін колись вважався майстром блефу, але блеф тут із шістками в рукаві. Його "готовність" – це не армія, що марширує на Берлін, а риторика, яка вже не лякає, як у 2014-му. Згадайте: після анексії Криму він погрожував "третьою світовою", а зараз ми маємо 1200 днів війни, і Україна досі стоїть.
Швеція, наприклад, через день після заяви путіна, заявила: "Ми знаємо, що це реальна загроза" – і посилила оборону. НАТО ж, через анонімного генерала, відмахнулося: "путін бреше, як завжди, і не готовий до війни з нами – його армія ледь тримається в Україні". І ось тут я погоджуюся: росія – це не СРСР з 10 мільйонами солдатів. Їхня "мобілізація" – це призов 300 тис. на рік, половина з яких – "м'ясо" для фронту, а не елітні дивізії для НАТО.
Економіка росії базується на імпорті з Китаю, флот у Чорному морі – або на дні, або заблокований, авіація потрапила під зенітну "м'ясорубку". Воювати з Європою? Це самогубство – НАТО має 3 млн солдатів, бюджет 1 трлн доларів, а путін – розраховує на "мобіків" з АК, м'ясні штурми і пропаганду.
Але ось що мене турбує – і це не блеф, а гібридна загроза. Адже путін не нападе танками на Варшаву, але його "війна" – це дрони над Берліном, кібератаки на енергосистеми, мігранти на кордонах Польщі, диверсії і дезінформація, що сіє розкол у ЄС. Згадайте, як у 2024-му його "тіньовий флот" пошкоджував кабелі в Балтиці. Ці слова – сигнал: "Не тисніть на мене санкціями, бо я можу ескалувати". І Трамп, з його "мирним планом", може клюнути – обіцяючи "угоду", де Україна платить за "нейтралітет" територіями. Для нас, українців, це не "страх", а втома від блефу, що коштує життів. Ми знаємо: путін боїться сильної Європи, бо його "імперія" – колос на глиняних ногах.
Отже, чи варто боятися? Ні, якщо "боятися" – це панікувати. Так, якщо ігнорувати – бо блеф може стати реальністю, якщо ми розслабимося. Як автор, я вірю: Європа тримається, НАТО – все ще солідна сила, а ми, українці, – злі та мудрі. Слова путіна слова – як вовк у казці, що кричить "тримай!". Але ми не діти – ми знаємо, що вовк приходить тихо. Тримайтеся, друзі, – і тримайте небо.
