«Привид блукає Європою — примара… імперіалізму»

На парламентських виборах в Австрії, згідно з офіційними попередніми результатами, оприлюдненими МВС країни в ніч проти понеділка, 30 вересня, перемогу здобула права популістська Австрійська партія свободи (АПС) з результатом 29,2%. 

 

Правляча Австрійська народна партія (АНП), членом якої є федеральний канцлер Австрії Карл Нехаммер, що діє, посіла друге місце з результатом 26,5%. Таким чином, ця партія, порівняно з результатами минулих парламентських виборів, що проходили в Австрії у 2019 році, втратила підтримку 11% виборців. АПС, навпаки, покращила свій результат 2019 року на 13 процентних пунктів.

 

Західна преса заспокоює читачів, що переможці не знайдуть спільників і не зможуть потрапити до влади в країні, але це далеко не так, якщо уважніше придивитися до історії цієї партії.  

 

Так трапилося, що після Другої світової війни в радянській зоні окупації (Східна Німеччина, Австрія, Угорщина та Словаччина, що воювали на боці Гітлера з початку і до кінця) не провадилася жорстка денацифікація як на Заході Європи, де знаходилися американська та британська окупаційні зони. Саме тому в 1949 році  в Австрії була офіційно сформована так звана партія Свободи, в котру увійшли колишні військові вермахту, ваффен СС та члени НСДАП. Нехай нікого не обманюють слова «права популістська» - це сама звичайна неонацистська партія, члени котрої прикривають цивільним одягом коричневі сорочки штурмовиків скаженого фюрера. Якійсь час АПС була, як то кажуть, «тихіше воді та нижче трави», але після виходу з Австрії окупаційних військ у 1956 році почала «підіймати хвіст». 

 

Вперше вона голосно заявила про себе у 1986 році напередодні президентських перегонів, коли правляча у той час Австрійська народна партія висунула колишнього генерального секретаря ООН Курта Вальдхайма. За декілька тижнів до виборів піднявся скандал – виявилося, що претендент довгі роки брехав – він не був комісований з вермахту в 1941 році, а приймав активну участь у війні до кінця. Мало того, був штурмовиком СА, приймав участь в допитах з тортурами югославських партизан та підозрювався комісією по військовим злочинам в різанині в боснійському містечку Козар. Саме тоді на допомогу «брату по зброї» прийшла АПС – Вальдхайм переміг і займав кабінет президента Австрії до 1996 року.

 

Друга проява справжньої сутності АПС трапилася у 1999 році, коли партія стала другою в країні з 27,2% голосів виборців. Вона підписала коаліцію з АНП і навіть зайняла стілець віце-канцлера, що і стало початком іі різкого… падіння. Справа в тому, що у 1995 році Австрія стала членом ЄС, який не сприйняв появу неонацистів в її уряді. Після 8 місяців презирства та неповаги АНП була змушена залишити уряд.                 

 

 

Хтозна, чи не відбудеться відродження старої коаліції, та ще на фоні зміни настроїв в Європі?

 

У Східної Німеччині на виборах перемагають «Альтернатива для Германії» та «Союз Сары Вагенкнехт», вже не кажучи про спробу монархічного перевороту ультраправим екстремістським угрупуванням рейхсбюргерського штибу.

 

У Франціїї до Єлисейського палацу все ближче наближається відверта послідовниця фашистів Parti Populaire Français Марі Ле Пен. Ще зовсім трохи і ця стара шльондра займе місце Макрона. 

 

Про Угорщину та Словаччину нема що говорити. Там до влади вже прийшли спадкоємці Ференца Салаши та Йозефа Тисо – Орбан та Фіцо. Але їх печерний націоналізм має ще й відвертий імперський присмак. Ці країни входили у Австрійську імперію Габсбургів і заради «величі» можуть спробувати відродити щось подібне. Раніше їм не вистачало метрополії – імперського центру по відношенню до провінцій та колоній. Після виборів у Австрії щось подібне може відбутися.

 

Звичайно, росія заохочує цих покидьків грошима і підтримкою (наприклад, дешевим газом та недорогою нафтою), але як кажуть в Україні «сучка не схоче – кобель не скоче». Якби в цих країнах не було подібних настроїв, то ні які гроші не змогли переконати суспільство в привабливості відвертого нацизму…            

 

На першій світлині - керівник Головного управління імперської безпеки, статс-секретар імперського міністерства внутрішніх справ, обергрупенфюрер СС, генерал поліції, генерал військ СС та керівник австрійського відділення НСДАП Ернст Кальтенбруннер.

 

На другій – керівник Австрійської партії свободи Герберт Кікль.