Як росіяни злякалися та затопили свій флот у Севастополі
23 вересня 1854 року (за новим стилем, або 11 вересня за юліанським календарем) стало датою, коли російські сили в Севастополі прийняли радикальне рішення: затопити власний Чорноморський флот на вході у бухту, щоб заблокувати доступ союзницьким кораблям. Ця подія, що відбулася на початку облоги Севастополя, стала символом відчайдушної оборони та водночас ілюстрацією слабкості російської імперії в Кримській війні.
Кримська війна (1853–1856) була одним з перших глобальних конфліктів нової епохи, де зіткнулися інтереси великих європейських держав. Вона розпочалася як війна між російською імперією та Османською імперією через контроль над святими місцями в Палестині та вплив на Балканах, але швидко переросла в ширший конфлікт. Царська росія, прагнучи послабити "хвору людину Європи" – Османську імперію, – окупувала дунайські князівства (Молдавію та Валахію) у 1853 році. Це спонукало Великобританію та Францію вступити у війну на боці османів у березні 1854 року, побоюючись російської експансії до Середземномор'я та загрози торгівельним шляхам. До альянсу приєдналася також Королівство Сардінія (П'ємонт) у 1855 році. Інші великі європейські держави - Австрійська імперія та Пруссія зберігали нейтралітет, але були налаштовані явно вороже до росії.
Фактично, європейські держави на чолі з Великобританією та Францією об'єдналися для того, щоб зупинити російську агресію та не допустити надмірного посилення росії, зокрема захоплення нею чорноморських проток, у випадку розгрому Османської імперії.
Бойові дії в Чорному морі стали центральним театром війни. Російський флот спочатку мав перевагу, зокрема після перемоги в Синопській битві в листопаді 1853 року, де знищив османську ескадру. Однак вступ союзників змінив ситуацію: британський та французький флоти увійшли в Чорне море в січні 1854 року, домінуючи завдяки паровим кораблям. Союзники бомбардували російські порти, в тому числі Одесу у квітні 1854 року, А у в вересні 1854 року висадили десант у Криму біля Євпаторії, з метою захопити Севастополь – головну базу російського чорноморського флоту. Облога Севастополя, що тривала 349 днів, стала кульмінацією війни, з жорстокими бомбардуваннями та штурмами. Війна виявила технологічні розриви: союзники використовували телеграф, залізниці та парові кораблі, тоді як росія покладалася на традиційні методи і застарілі системи озброєння.
На початку 1854 року Чорноморський флот росії був значною силою, але вже відставав технологічно. Він складався з близько 50 кораблів, включаючи 14 лінійних кораблів, 7 фрегатів, 11 колісних пароплавів та інших допоміжних суден. Більшість були вітрильними, з обмеженою кількістю парових кораблів – переважно колісних. Флот базувався в Севастополі, де були потужні фортеці для захисту від атак з моря, але бракувало сучасної артилерії та досвіду в паровій війні. Командував флотом віце-адмірал Павло Нахімов, герой Синопської битви, але загальна слабкість флоту полягала в залежності від вітрильників, які були вразливими до парових атак союзників. Російська імперія, попри чисельну перевагу на суші, не змогла модернізувати флот через економічне та технологічне відставання.
Союзницький флот у Чорному морі був значно сучаснішим і потужнішим. Британський флот, під командуванням адмірала Джеймса Дандаса, включав парові лінійні кораблі, такі як HMS Agamemnon (гвинтовий), і мав загалом понад 30 великих кораблів, з акцентом на парову тягу. Французький флот, очолюваний адміралом Фердинандом-Альфонсом Амленом, мав подібну силу: близько 20-25 кораблів, в тому числі Napoléon – перший гвинтовий лінійний корабель. Османський флот, хоч і слабший, додавав чисельність: близько 10-15 кораблів, переважно вітрильних, і підтримував союзників у блокаді. Загалом, союзники мали понад 60 великих кораблів у Чорному морі, з перевагою в парових технологіях, що дозволило ефективну блокаду та підтримку десанту. До липня 1855 року сили союзників на Кримському півострові сягали 175 000 солдатів, з флотом як ключовим елементом логістики.
Порівнюючи сили, російський Чорноморський флот мав чисельну перевагу в вітрильних кораблях (14 лінійних проти 10-12 у союзників на початку), але суттєво поступався в технологіях. Союзники мали гвинтові пароплави, які були швидшими та маневренішими, дозволяючи атаки незалежно від вітру. В той же час росія не мала жодного гвинтового лінійного корабля, тоді як британці та французи мали їх по кілька. Загальна вогнева потужність союзників була вищою завдяки сучасній артилерії, а їхня блокада Чорного моря унеможливила російські контратаки. Флот росії мав шанс завдати удар по флоту союзників на початку кампанії, згодом міг би чинити опір у захищеній бухті, але в відкритому морі був приречений на поразку, що змусило головнокомандувача всіх російських сил у Криму князя Меншикова обрати стратегію затоплення кораблів. Це підкреслювало загальну нерівність: союзники мали промислову перевагу, тоді як росія – лише чисельність військ.
Однак, начальник штабу чорноморського флоту адмірал Корнілов був єдиним, хто мав намір не топити кораблі, а вивести флот у море та вступити в бій з британсько-французьким флотом. У пошуках можливості не виконувати наказ Меншикова, він скликав нараду флагманів флоту - але буквально всі адмірали та капітани кораблів не підтримали план Корнілова і одностайно виступили за самознищення свого флоту. Тим паче, що попередні навчання показали: потужні артилерійські батареї будуть неспроможні зупинити флот союзників, якщо той вирішить зайти у Севастопольську бухту.
Затоплення флоту 23 вересня 1854 року було тактичним кроком: росіяни затопили 7 найстаріших лінійних кораблів та інші судна в бухті, щоб унеможливити вхід флоту союзників у Севастопольську бухту. Їх гармати частково були передані на сухопутні укріплення, а з екіпажів сформували піхотні підрозділи. Таким чином російське командування перетворило флот на частину сухопутної оборони. Це дозволило утримувати Севастополь майже рік, до падіння міста 11 вересня 1855 року, і стало ключовим у героїчній обороні, де загинуло понад 100 000 росіян. Те, що союзний флот більше не міг зайти в бухту, дало росіянами можливість задіяти вцілілі кораблі для артилерійської підтримки сухопутних оборонних позицій навколо міста.
Однак стратегічно це означало втрату контролю над Чорним морем, що посилило ізоляцію російських сил і прискорило поразку в війні.
Загалом, подія символізувала слабкість російської імперії: нездатність протистояти сучасним технологіям союзників виявила відсталість у промисловості, логістиці та реформах. Війна призвела до Паризького миру 1856 року, де росія втратила вплив на Балканах і була демілітаризована в Чорному морі. Це спонукало царя Олександра II до реформ, включаючи скасування кріпацтва 1861 року, як визнання системної кризи.
Затоплення флоту стало уроком: імперія, покладаючись на кількість, а не якість, не змогла утримати статус великої держави в еру індустріалізації. Також це показало слабкість бойового духу російського командування, яке не наважилося вступити у відкритий бій з флотом союзників.
