Генпрокурор Кравченко перед неминучою відставкою вирішив "повоювати" з НАБУ і президентом
Ранок 14 вересня відзначився безпрецедентним загостренням інституційної кризи в українській правоохоронній системі. Генеральний прокурор Руслан Кравченко, який напередодні вимушено написав заяву про відставку, опублікував відеозвернення, де заявив про підписання підозри директору Національного антикорупційного бюро Семену Кривоносу. Цей крок він супроводив гучним політичним звинуваченням самого Кривоноса у корупції, зазначивши, що раніше саме Володимир Зеленський стримував його від притягнення керівництва НАБУ до відповідальності. Також Кравченко заявив, що розслідування НАБУ щодо ролі Генпрокуратури у справі так званих "колл-центрів" з гучною операцією "Карфаген" було розпочате, начебто, з метою відволікти увагу від хабарництва самого Кривоноса.
Такий демарш миттєво перетворив очікувану кадрову ротацію на відкриту інституційну війну між Офісом генпрокурора, антикорупційним блоком та Офісом Президента.
Передумови цього скандалу формувалися на тлі розслідувань самого НАБУ. Детективи бюро раніше викрили інформацію про неодноразові контакти Руслана Кравченка з фігурантом одного з кримінальних проваджень. Хоча спочатку генпрокурор публічно відмовлявся залишати посаду, після вечірньої зустрічі з президентом він усе ж написав заяву за власним бажанням, яка очікувала на голосування у Верховній Раді. Замість прогнозованого відходу, Кравченко обрав тактику «спалених мостів», спробувавши завдати удару у відповідь по інституції, яка фактично стала каталізатором його політичного падіння.
Ситуація набула ще більш скандального забарвлення після заяви Центру протидії корупції. За даними активістів, Руслан Кравченко підписав підозру Семену Кривоносу нібито в обмін на можливість безперешкодно покинути країну, і вже вночі проти 14 вересня виїхав за кордон. У ЦПК прямо пов'язали цей ймовірний виїзд зі згодою вищого політичного керівництва. Це додало конфлікту надзвичайної напруги, адже втеча чинного (до моменту голосування в парламенті) генерального прокурора ставить під удар репутацію всієї державної вертикалі влади.
Реакція Володимира Зеленського була блискавичною і жорсткою. Менш ніж за годину після демаршу Кравченка президент заявив, що у цього генпрокурора залишився лише один шлях — негайне звільнення з посади. Глава держави публічно підтвердив, що саме це він озвучував Кравченку під час особистої зустрічі, і закликав Верховну Раду невідкладно проголосувати за відставку. Зеленський також відкинув звинувачення у втручанні, наголосивши, що суспільство вже бачило всі реальні причини для звільнення очільника прокуратури, а заяви про «політичний тиск» є лише маніпуляцією.
Цей скандал оголив серйозні вразливості у системі стримувань і противаг українських правоохоронних органів. Спроба дискредитувати НАБУ руками генпрокурора, який сам опинився під ударом через сумнівні зв'язки, свідчить про глибокий конфлікт інтересів і спробу використати владні повноваження для особистої помсти. Для влади швидке розв'язання цієї кризи через парламентське голосування є єдиним способом мінімізувати репутаційні втрати, тоді як для суспільства це черговий сигнал про необхідність посилення незалежності антикорупційної інфраструктури від будь-якого політичного чи відомчого шантажу.
