Золотого Тамерлану онучата голі... (Тарас Шевченко)
Саме він наштовхнув мене на маленьке відкриття - я зрозумів, що захищаю зовсім не Пушкіна, Булгакова, чи сотні інших митців, що народились, або жили в Україні під час царської та радянської імперій. Я захищаю історію самої України. Тобто нашу з вами...
Чи був Пушкін імперцем? Звісно, був. Візьміть хоча б його "Історію Петра Великого". Але саме він написав у 1831 році твір "Очерк истории Украины". Ніхто до нього не друкував слово "Україна". Не було його ані у Григорія Сковороди, ані Івана Котляревскгого, котрі вважаються пращурами сучасної української художньої літератури. У друге слово "Україна" з'явилося лише у 1846 році у "Заповіті" Тараса Шевченко, через 9 років після смерті Пушкіна:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій...
Під час "совдепії" ми так звикли наклеювати всім ярлики, що навіть не помічаємо, як продовжуємо йти "лєнінським курсом" і сьогодні, через більше 30 років після руйнування "союза нєрушимого".
Ніхто навіть не здогадується що Микола Гоголь був імперцем набагато більшим за Пушкіна. Пам'ятаєте його знамениті монологи з "Мертвих душ", що мі вивчали у школі:
"... Эх, тройка! птица тройка, кто тебя выдумал? знать, у бойкого народа ты могла только родиться, в той земле, что не любит шутить, а ровнем-гладнем разметнулась на полсвета, да и ступай считать версты, пока не зарябит тебе в очи. И не хитрый, кажись, дорожный снаряд, не железным схвачен винтом, а наскоро живьем с одним топором да долотом снарядил и собрал тебя ярославский расторопный мужик. Не в немецких ботфортах ямщик: борода да рукавицы, и сидит черт знает на чем; а привстал, да замахнулся, да затянул песню – кони вихрем, спицы в колесах смешались в один гладкий круг, только дрогнула дорога, да вскрикнул в испуге остановившийся пешеход – и вон она понеслась, понеслась, понеслась!.. И вон уже видно вдали, как что-то пылит и сверлит воздух".
Що це за "птиця-трійка", про яку великий письменник писав у 1835 році?
У доповіді імператору «О некоторых общих началах, могущих служить руководством при управлении Министерством Народного Просвещения» (1833 рік) міністр народної освіти Уваров (до речі, самий відомий гомосексуаліст росії тих часів) пише:
"Углубляясь в рассмотрение предмета и изыскивая те начала, которые составляют собственность России (а каждая земля, каждый народ имеет таковой Палладиум), открывается ясно, что таковых начал, без коих Россия не может благоденствовать, усиливаться, жить — имеем мы три главных:
1) Православная Вера.
2) Самодержавие.
3) Народность".
Саме ці три принципи формування імперіі і оспівував через два роки пан Гоголь. А для тих, хто не зрозуміє цієї поетичної метафору у нього є ще один фрагмент:
"Русь! Русь! вижу тебя, из моего чудного, прекрасного далека тебя вижу: бедно, разбросанно и неприютно в тебе; не развеселят, не испугают взоров дерзкие дива природы, венчанные дерзкими дивами искусства, города с многооконными высокими дворцами, вросшими в утесы, картинные дерева и плющи, вросшие в домы, в шуме и в вечной пыли водопадов; не опрокинется назад голова посмотреть на громоздящиеся без конца над нею и в вышине каменные глыбы; не блеснут сквозь наброшенные одна на другую темные арки, опутанные виноградными сучьями, плющами и несметными миллионами диких роз, не блеснут сквозь них вдали вечные линии сияющих гор, несущихся в серебряные ясные небеса. Открыто-пустынно и ровно все в тебе; как точки, как значки, неприметно торчат среди равнин невысокие твои города; ничто не обольстит и не очарует взора. Но какая же непостижимая, тайная сила влечет к тебе? Почему слышится и раздается немолчно в ушах твоя тоскливая, несущаяся по всей длине и ширине твоей, от моря до моря, песня? Что в ней, в этой песне? Что зовет, и рыдает, и хватает за сердце? Какие звуки болезненно лобзают, и стремятся в душу, и вьются около моего сердца? Русь! чего же ты хочешь от меня? какая непостижимая связь таится между нами? Что глядишь ты так, и зачем все, что ни есть в тебе, обратило на меня полные ожидания очи?. . И еще, полный недоумения, неподвижно стою я, а уже главу осенило грозное облако, тяжелое грядущими дождями, и онемела мысль пред твоим пространством. Что пророчит сей необъятный простор? Здесь ли, в тебе ли не родиться беспредельной мысли, когда ты сама без конца? Здесь ли не быть богатырю, когда есть место, где развернуться и пройтись ему? И грозно объемлет меня могучее пространство, страшною силою отразясь во глубине моей; неестественной властью осветились мои очи: у! какая сверкающая, чудная, незнакомая земле даль! Русь!"
Невже і зараз ви не помітили імперські думки автора?
А тепер згадаємо Пушкіна:
Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут — и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.
Це було 1827 році, за вісім років до оспівування Гоголем імперської трійки! До речі, Пушкіну подобався Петро Перший за те, що він прорубав "вікно до Європи". Памятаєте, як він співав за це дифірамби у "Мідному вершнику":
На берегу пустынных волн
Стоял он, дум великих полн,
И вдаль глядел...
И думал он:
Отсель грозить мы будем шведу.
Здесь будет город заложен
Назло надменному соседу.
Природой здесь нам суждено
В Европу прорубить окно...
А тепер подивимось, що він писав про бабцю російського імперіаліму Катерину Другу:
Старушка милая жила
Приятно и немного блудно,
Вольтеру первый друг была,
Наказ писала, флоты жгла,
И умерла, садясь на судно.
Так, поясніть мені - де ви побачили імперіалізм Пушкіна? У "прорубившего окно в Европу" царі Петрі він бачив будівника нової держави, а в Катерині, досягнення якої були не менші, лише стару німфоманку з амбіціями.
Чи треба нам сьогодні викреслювати зі своєї пам'яті і Пушкіна, і Гоголя? Ні за що! Бо тоді прийдеться прощатися зі штабс-капітаном Сіверського карабінерського полку Котляревским, солістом імператорськоі опери у Петербурзі Гулак-Артемовским та багатьма іншими великими українцями, котрі служили тій самій імперії з раннього дитинства. До речі, "Запорожець за Дунаєм" було створено, як політичну сатиру про ті часи, коли після знищення Запорізької Січі московськими військами у 1775 році частина запорожців втекла до тодішньої Туреччини. Петро Петрович висміював українських дисидентів тих часів.
Виникає питання, а чи були відомі українці, що не "вписалися" в імперію? Напевно були, але про них мало хто пам'тає. А тепер перелікуємо тих, хто не підкорявся імперії, але чії прізвища залишилися у світової історії:
- гетьман Сагайдачний,
- гетьман Мазепа (правда, першу половину життя він служив царю доволі успішно),
- Роксолана,
- Тарас Шевченко
- Іван Франко,
- Леся Українка...
Можливо, я про когось забув, але саме цих людей пам'ятають наші сучасники. Чому так мало? Бо ми викрислили із списку великих українців багато відомих осіб з суто політичних міркувань.
Був такий старовинний анекдот. Приїжджає червоний козак "батько" Боженко у перший полк червоних стрільці. Починає нагороджувати червоними шароварами, але ні однієї української фаміліі на бачить.
- Хлопці, а де наші? - шепоче він комісару.
- А це, батьку, ви у Петлюри запитайте...
Те ж саме може трапитися і з нами - викидуючи зі своєї історії тих, хто був успішним в часи обох імперій, ми нівичемо власне минуле і даємо росіянам казати, що Україну штучно створив Ленін, а не Господь. Навіще це робити - не знаю...
І останнє...
До столиці завжді від'їжджали найбільш талановиті люди з усіх імперських провінцій - Сенека приїхав до Риму з Андалусії, Конфуцій народився в царстві Лу, а Гюго приїхав до Парижу з Корсіки. Невже на Батьківщині цих видатних людей відмовляться від славетних своїх синів?
Все як у великого Тараса Шевченка:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають...
На світлині ви бачите нащадка козака Миргородського полку Запоріжської Січі Федіра Опанасовича Чайки, неслуживого чугуївського козака Василя Юхимовича Репіна та служивого шляхтича Данили Івановича Ртищевича, котрого за нудний характер прозвали Достоєвским...
