Коли нарешті ми здолаємо... своє минуле?

Переведіть мене через майдан,
Туди, де бджоли в гречці стогнуть глухо,
Де тиша набивається у вуха.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де все святкують, б'ються і воюють,
Де часом і себе й мене не чують.
Переведіть мене через майдан...

Про ті страшні дні він пізніше згадував таке:  «Одного разу син грав у дворі у хованки, сховався у трансформаторній будці і… Загалом його вбило струмом… Дізнавшись про це, дружина померла — у неї зупинилося серце. Три місяці залишалося їй до народження другої дитини…». 

Вірш називався «Останнє прохання сліпого лірника». Переклад російською мовою Юни Моріц та пісня Сергія Нікітина з'являться набагато піздніше, а тоді була страшна трагедія однієї людини, що раптово стала зовсім самотньою. 

Майдан, що оспівував Коротич, знаходився у його душі. Скільки він не звертався до людей (у вірші це прохання повторюється багато разів), ніхто не міг допомгти йому здолати цю прірву, що розділила життя на минуле та майбутнє. 

До речі, і харків'янин Коротич, і киянка Юна Моріц у наші часи, прошу пробачення, дуже спаскудилися і як переважна більшість українських манкуртів підтримує криваву війну, що розпочав путін в Україні. Мабуть, через свій особистий майдан перейти вони так і не змогли.

Але повернемося до вірша, котрий ні до нашого Майдану, ні тим більше до майбутньої зради його автора та перекладача не мав ніякого відношення...

Саме час згадати про майдан, котрий вже понад 80 років не можуть перейти два братніх народа - український та польський. Він стоїть між нами, як страшне нагадування про минуле, в якому було місце справжньому не вигаданому злочину з обох сторін на Волині. Вздовж 1942-1943 років за польськими підрахунками загинуло щонайменше 36 750 польських селян, а з українського боку — до кількох тисяч осіб. За підрахунками української сторони, загальні втрати серед цивільного українського населення Волині під час Другої світової війни склали близько 120 тис. осіб (це без втрат убитих на фронті 70 тис. та закатованих під час радянських каральних акцій 45 тис. осіб). 

Хто розпочав криваву різанину першим та скільки людей було вбито ворожуючими сторонами насправді невідомо - більшість злочинів у радянські часи «списували» на німців, зокрема й масові вбивства українців і поляків, здійснені різноманітними колаборантами у формуваннях допоміжної поліції. 

Сейм Польщі вчора ухвалив резолюцію про вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії у її 80-ті роковини, заявивши, що польсько-українське примирення повинно включати "визнання провини і вшанування пам'яті жертв". У голосуванні взяли участь 440 депутатів, усі проголосували "за". 

"Сейм Республіки Польща хоче вшанувати пам'ять усіх жертв Волинської трагедії. Особливого визнання заслуговують ті представники української нації, які, ризикуючи життям, протистояли злочину, скоєному їхніми співвітчизниками".

Є і конкретні пропозициіїї:
"Необхідно провести ексгумацію, гідне поховання та вшанування пам'яті всіх жертв геноциду на східних прикордонних землях", – йдеться у резолюції.

У цьому документі з'явилися нові наративи - "понад 100 тісяч" жертв, "геноцид", "ексгумация" та "визнання провини". На жаль, я цього документу не бачив, але судячи з того, що про нього пишуть у ЗМІ, мова йде лише про визнання провини з українського боку - ніякого каяття про те, що здійснювали поляки не видно навіть у самий потужний бінокль.

Схоже, поляки зайняли позицію "невинної жертви згвалтування", котра заздалегідь, прошу пробачення, зняла труси, лягла під хлопця, а потім, коли почали лаятися батьки, побігла до поліції писати заяву на "гвалтівника". Але тут є невеличка (з якої сторони на це глянути) деталь - хлопець зовсім не пручався, хоча добре знав і справжній вік дівчини, і суровий характер її батьків. Так і в тому, що відбувалося 80 років тому на Волині винні обидві сторони. Просто доля вини кожної повинна бути узгоджена обома сторонами. 

Перейти через цій волинський "майдан" дуже важко, але й чекати поки що за нас це питання вирішить хтось сторонній теж неможливо. Тому й чекаємо "доброго самаритянина", котрій переведе нас через цю прірву ворожнечі та недовіри...      

Переведіть мене через майдан,
Де я співав усіх пісень, що знаю.
Я в тишу увійду і там сконаю.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де жінка плаче, та, що був я з нею.
Мину її і навіть не пізнаю.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан
З жалями й незабутою любов'ю.
Там дужим був і там нікчемним був я.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де на тополях виснуть хмари п'яні.
Мій син тепер співає на майдані.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть…
           Майдану тлумне тло
Взяло його у себе і вело ще,
Коли він впав у центрі тої площі,
А поля за майданом не було.

Може, прийшов час відкрити очі та подивитися на своє минуле чесно, без будь якого жалю до самих себе? 

Заради майбутнього нашіх дітей та онуків...