Танчик. Остання картинка

Чутки про загиблих розповзаються поступово. Спочатку нечітко: міна, позиція, двохсотий, поранений. Із різних уст вони набирають контури, стають об’ємними.


Він постійно говорив дружині: «Я поїду».
Одного дня, ввечері, прийшла смс з єдиним словом: «Пробач!».
Перед тим дружині казав, що хоче навідати матір.
Зв’язку з Танком не було кілька днів. Потім з’явився в мережі.
- Я в АТО.
- Де саме?
- Піски.
То був листопад чотирнадцятого.

28 лютого 2015 року.

Чутки про загиблих розповзаються поступово. Спочатку нечітко: міна, позиція, двохсотий, поранений. Із різних уст вони набирають контури, стають об’ємними.
«Безшумно», - скаже пізніше хлопець, журналіст, що вижив. І додасть наприкінці запитанням: «Звідки?»
«З тої сторони».
Пряме попадання.
- Я теж мав іти… - це Костя, фотокор ДУК.інфо, – але запрацювався, відео монтував, а вони пішли…
Танк супроводжував кореспондентів на одну з позицій в селі Піски. Раптом прилетіла міна, просто серед тиші.

Вибух

У будинку, в якому встигли заховатись бійці ДУК із журналістами 1+1, повідбивало штукатурку.
«Рванула поряд з нами. Зовсім поруч».
Хтось із бійців Правого Сектору вигукнув, що поранило журналістів. Подруга Арійка, медик 5-ї штурмової роти, з бійцями ДУК кинулась на допомогу постраждалим.
Фотограф Сергій Ніколаєв отримав серйозне поранення в праву ногу та ліву руку, все тіло було посічене уламками. Непритомність не наступила. Просив розстебнути бронежилет аби легше дихалось. Танчика поранило в шию і він стікав кров’ю. Не говорив, але був при свідомості. Єдиний, хто не постраждав, це фотограф-фрілансер: «просто ударною хвилею тріснуло по лікті».
Хлопці від отриманих травм померли дорогою у шпиталь.
Того дня Гатило написав: «З фронту прийшла сумна звістка… Загинув Друг Танчик, взагалі він був Танк, але його так всі любили, що називали Танчиком. Він воював у 2 штурмовій роті, хлопець з золотими руками і золотим серцем. Кілька тижнів назад рота Барса вирішила покозачитись - майже всі повистригали чуби, вистригав я і Танчикові чуба…»

Ввечері у Пісках давали залпи в його честь. З усіх позицій стріляли в сторону Жаб’ячого (населений пункт, де дислокуються бойовики).

Жанна:
Скромна людина. Не розповідав цих супергеройських історій, як то буває. Виконував роботу, яка була і є важливою. Перед загибеллю його автомобіль два рази обстріляли. За день фактично. Я навіть заплуталась, чи не одну і ту саму історію мені розповідають.
У мене зараз перед очима остання картинка: як він привіз дрова і ми розвантажували їх. Танчик все жартував…

3 березня 2015 року

Спів пташок відходив десь на задній план, інколи розбавлявся кар-р-р-рком ворон вдалині. Неспокій проявлявся у лавах бійців, що стояли і чекали. Автомобіль ось-ось має бути.
Хвилини повзли нестерпно довго.
По рації:
«Машину пропускай відразу… ш-ш-ш-ш… відкрий ворота».
У відповідь, коротке:
«Плюс».
Хлопці стискали у руках зброю.
«…на підході…» - вирвалось з контексту.
Прощання з Танчиком.
Очікування процесії довге і мовчазне. Голови опущені, дивились переважно в землю.

Дредд:
Одного разу, коли Піски почали засипати мінами, це ще в листопаді тринадцятого було, ми вбігаємо в укриття, а Танчик останній заходе, злий такий, але злий по-доброму, зупиняється і говорить: «Задовбали вони – буду зубами гризти» - а у нього передніх зубів не було, один лише. Коли він це сказав, усі хлопці зі сміху ледь не луснули.
Танчик часто їздив у Селідово, там постійно обстрілюються машини, на вікно дверей потрібно було вішати бронік, а він не завжди це робив. Просто «вскочив» у машину і поїхав. Навіть автомат рідко брав. «Нема коли одягать» - говорив. Увесь час був зайнятий ремонтними роботами. Мав «золоті» руки.
А ще…
Жодного разу не бачив, щоб він лягав на землю, коли падають міни. Багато хто після вигуку: «МІНА» - відразу до укриття або на землю. Він цього не робив. За чотири місяці, як мінімум, я такого не бачив.

Пастух:
- Дуже добрий чоловік, спокійний, працьовитий. Міг добу або навіть більше не спати. Барс, командир роти, заставляв його. Каже: «Танчик, піди поспи». У відповідь: «Та не можу, треба доробити машину». «Відпочинь!» - а він відмовлявся, тому що «на Піски треба їхати».
Не чув жодного різкого слова від нього, жодного матюка, до всіх ставився якось так… добродушно. Танчик заряджав усіх своїм позитивом.

Жанна:
Людина з великої літери. Про, яку конкретно нічого не скажеш, у спогадах тільки хороше, моменти… коли втрачаєш… це особливо відчувається.

4 березня 2015року.
Танк у рідному Кам’янці-Подільському був більше відомий як Микола Флерко.
Прощалися з ним в декількох місцях.
Спочатку у Будинку Офіцерів у Кам’янці-Подільському, потім біля його будинку. Звідти рушили колоною у Старокостянтинів Хмельницької області, де пройшла його юність, та в село Деркачі, де він народився і де досі живуть батьки. Поховали Миколу на Деркачівському цвинтарі згідно його бажанню, про яке він говорив побратимам перед смертю, під залпи військових та автоматні черги бійців Правого Сектору, що приїхали з самої передової провести побратима в останню путь.
Сиротами залишилось троє дітей.

Пастух:
У дочки день народження мав бути в кінці лютого чи на початку березня, точно не пам’ятаю, брехати не буду, Танчик дуже сильно хотів її привітати. Постійно говорив: «як не забігатись й не забути», - ніби нагадував собі. Ми з ним розмовляли, буквально за кілька днів до того як він загинув…

 

Автор: Валерій Пузик
Материалы по теме

В Одессе продолжается ремонт Тираспольской площади. Сделаны земляные работы, построили большую часть новых трамвайных путей и уложили часть гранитной мостовой и даже тротуара. Работы продолжаются.