Фрумушика-Нова: як у Одеській області на кордоні з Молдовою розвивають туристичний етнокластер (ФОТО, ВІДЕО)
У нашому фільмі, знятому у 2021 році – ми літаємо над етноселом Фрумушика-Нова, над бездоріжжям, що веде до нього в дикій Тарутинській степи, пробиваємося крізь туман у «парк скульптури соцреалізму» з сотнями пам’ятників Леніну та іншим радянським діячам і злітаємо вище хмар. І знову спускаємося – до найвищої у світі статуї чабана, до національних домів народів, що населяють Бессарабію, до лавандових полів, лісів і овечого стада.
Ми перебуваємо зараз в унікальному місці в колишньому Тарутинському районі Одеської області, на стику нових Бородинської та Петропавлівської територіальних громад. Воно називається Фрумушика-Нова. Сюди ведуть дороги з усіх куточків світу.
Хоча, якщо говорити точніше, дороги сюди немає. Від найближчої цивілізованої траси «Одеса – Рені» та селища Сарата сюди приблизно 50 кілометрів бездоріжжя, яке можна проїхати ґрунтовками або дуже поганим асфальтом, що не знав ремонту ще з радянських часів. Шлях можна прокласти за Google-картами, а на допомогу прийдуть встановлені в степу фігури чабанів.
Найближчий рейсовий автобус доходить до села Старосілля, що приблизно в 5-6 кілометрах від Фрумушики. Люди їздять сюди найчастіше на своїх автомобілях. Але можна розглянути й варіант – доїхати пасажирським поїздом «Київ – Одеса – Ізмаїл» до станції Сарата, або туди ж будь-яким пасажирським автобусом – і потім їхати на місцевому таксі. У власників комплексу є свої мікроавтобуси, тому організованим туристичним групам можна навіть замовити трансфер.
Фрумушика-Нова – туристичний та етнографічний кластер, що об’єднує в собі безліч складових. Тут є все, що тільки може побажати турист. Хіба що моря та «олл-інклюзиву» немає. Це земля вина, бринзи, меду і, найголовніше, гостинних людей.
Фрумушика-Нова була заснована в 2006 році на місці Тарутинського військового полігону. І зараз у степу куди не ткни, набереш повні руки уламків. Тут до 1946 року існувало молдавське село Фрумушика, яке було знесене разом із ще чотирма селами.
Слово «фрумушика» в перекладі з молдавської означає «красуня, гарненька». Пам’ятаєте Фет Фрумоса? Він теж красивий.
Тут є етнографічне село з шістьма хатами (будинками), абсолютно ідентичними тим домам, які будували представники народів, що населяють українську Бессарабію: українці, молдавани, болгари, гагаузи, євреї, росіяни та інші. Є і будиночок «радянського колгоспника» з відповідним антуражем. Хоча одна відмінність є – усі будиночки обладнані сучасними санвузлами, у деяких є навіть джакузі. Спочатку в цих етнодомах могли зупинятися туристи, але зараз для них є готель і спеціальні гостьові будиночки.
У Фрумушиці є картинна галерея – власники комплексу запрошують сюди на пленери художників, як початківців, так і відомих. На полотнах зображені працівники комплексу, можна побачити місцеві пейзажі та сценки з життя виноробів і вівчарів. Наприклад – у стилі Гогена, або Клода Моне, або «малих голландців». Немає, хіба що, стилізації під Малевича – бо вийшов би просто чорний квадрат.
Є краєзнавчо-етнографічний музей, у якому зібрано десятки й сотні експонатів, що показують життя знесених під час створення військового полігону сіл, документи, одяг і предмети побуту. Ба більше, згадані вище етнодомики обставлені саме тією, автентичною меблею, килимами, завісами та предметами – їх дбайливо скуповують по всій Бессарабії. І навіть якщо прогулятися територією комплексу – то вздовж доріжок влаштована виставка старовинної сільськогосподарської техніки. Майстри столітньої давнини знали толк у своїй справі.
Фрумушика – це ще й виробництво вина. Ще в 2006 році побудували винні підвали, а з 2019 року діє сучасний винзавод, випускається кілька сортів дуже цікавого вина.
А поки що тут просувають ще один місцевий бренд, який внесли до списку нематеріальної культурної спадщини України – місцеві плацинди – «плацинди долини Фрумушика». Їх у різних варіаціях приготування та начинки роблять кілька сотень. А на смак – пальчики оближеш. Але є нюанс – борошно, воно має бути місцевим, і про це ми поговоримо докладніше в окремій статті.
М’ясо баранини Фрумушики та вино Фрумушики в процесі отримання статусу продуктів із географічним позначенням – незабаром список таких локальних продуктів має затвердити Міністерство економіки. Цимес у тому, що баранина з вирощуваних у Фрумушиці не має специфічного запаху – бо тут вівці каракулевої породи, які весь час пасуться в цілинному степу. А все вино зроблене з винограду, вирощеного на місцевих виноградниках – у самому комплексі та у місцевих жителів. Це дуже важливо для туристів, для покупців, для просування і місцевих брендів, і самої локації як туристичного об’єкта.
Фрумушика-Нова може запропонувати туристам незайману природу, культурно-розважальну програму, смачні частування в національному стилі бессарабської кухні. Немаловажно, що тут практично повністю відсутній мобільний зв’язок – і це означає, що вас не потурбують дзвінками.
Усе це з’явилося не просто так, а завдяки енергії, ентузіазму та патріотизму засновників цього місця – родині Паларієвих. Вони були уродженцями Фрумушики ще до тих часів, коли жителів виселили під час створення військового полігону. А потім уже на початку 2000-х вони повернулися сюди і з 2006 року займаються створенням та розвитком етнокластера Фрумушика-Нова, виноробством і величезним вівчарським господарством.
Паларієви стали, фактично, найбільшими роботодавцями в околицях. У різний час року в комплексі працює від 30 до 70 осіб. Це працівники винзаводу, чабани, ветеринар, скульптор, сезонні робітники для стрижки овець і різних сільгоспробіт, обслуговуючий персонал туристичного центру: адміністратори, екскурсоводи, кухарі, офіціанти, покоївки тощо. Зарплата стабільна. А спілкування з людьми з усіх куточків світу допомагає місцевим жителям, уродженцям сільської глибинки, як зазначає Олександр Паларієв, «розкритися» і потім легше соціалізуватися на роботі у великому місті чи під час навчання у виші.
В останні роки до цього додався ще один елемент. У долині річки Фрумушика в лісовому масиві відроджують дику степову фауну. Тут випустили кілька десятків диких куланів і ланей, завезли диких ховрахів. Займаються цим у співпраці з європейською природоохоронною організацією «Ревайлдинг Україна» в рамках проєкту «Відновлення водно-болотних угідь і степів регіону дельти Дунаю».
Річ у тім, що Фрумушику оточує степ. І не просто степ, а найбільший в Європі шматок необробленої цілинної дикої степи площею понад 24 тисячі гектарів. Збереглася ця степ завдяки військовим – на полігоні не велося сільське господарство і не розорювалися землі протягом понад 50 років. Буквально кілька років тому тут навіть створили ландшафтний заказник «Тарутинська степ», який у майбутньому змінить статус на національний парк.
Власники Фрумушики беруть участь у європейських грантових проєктах. Так, у 2019 році був виграний грант у 7 мільйонів гривень, який частково пішов на проєктування капітального ремонту дороги через навколишні села в бік Фрумушики. Ще один грантовий проєкт, який реалізують у цих краях – за кошти некомерційного європейського проєкту «Project Drawdown», який намагається пом’якшити спричинені людською діяльністю зміни клімату.
Уже зараз можна подивитися на частково відновлене село Семисотка, в якому залишалося лише 17 будинків – і лише в двох із них залишилися місцеві жителі. За власні кошти Паларієви викуповують покинуті будинки, а потім уже із залученням грантових коштів роблять «смарт-село» («розумне село»). По суті, це буде готельний комплекс у вигляді села, в якому можна буде зупинитися переночувати або навіть зняти будиночок на тривалий термін. Старі будинки відновлюються з використанням сучасних енергоефективних технологій: з теплими дерев’яними автентичними вікнами та дверима, з опаленням від інфрачервоних панелей і систем теплої підлоги, з використанням теплових насосів. Уже на двох будинках стоять на дахах сонячні панелі, які дають електрику навіть із надлишком – вона йде в мережу за «зеленим тарифом». У кожен будинок підводиться потужний ввід електроживлення, інтернет по оптоволокну. Усе село – з відеоспостереженням. Триває благоустрій, що включає прокладку нової вулиці з парадними в’їздами в село, які обмежують рух вантажівок, висадку цілої плантації павловній, починають будувати копію старої вітряної млини.
Фрумушика-Нова може похвалитися ще кількома цікавими місцями.
Це величезна, висотою близько 18 метрів (разом із постаментом) або 16,4 метра статуя чабана роботи скульптора Івана Короленка, яка визнана в Книзі рекордів Гіннеса найвищою фігурою чабана у світі.
Поруч – парк скульптур соціалістичного реалізму. У ньому зібрали кілька сотень пам’ятників Леніну, Сталіну, Дзержинському, Молотову, Калініну, Максиму Горькому та іншим радянським діячам, а також різні садово-паркові фігури. Їх спочатку викуповували, потім вивозили непотрібні після декомунізації по всій Одеській області й не тільки.
Часто фігури доводиться реставрувати – як, наприклад, пам’ятник Леніну та Горькому, що розмовляють, який раніше стояв біля будівлі Одеського автоскладального заводу. Стоїть тут і «найголовніший» пам’ятник Леніну в Одесі, який раніше був на Куликовому полі. Усі фігури офіційно є музейними експонатами, у приватній власності – і за рахунок цього захищені від змін у законодавстві.
Фрумушика-Нова – це місце проведення різних етнофестивалів. Зокрема, на Івана Купала та місцевий осінній фестиваль молодого вина. Він називається «фрумуле» – майже як «божоле», тільки «фрумушика».
Зараз Фрумушика-Нова включена до двох туристичних маршрутів. Перший – це «Дороги вина та смаку української Бессарабії», а другий – створений лише зараз, у 2021 році, за підтримки Українського культурного фонду еколого-культурний туристичний маршрут «Тарутинська степ». Він об’єднує в собі туристичні комплекси, приватні садиби та природні пам’ятки в колишньому Тарутинському районі Одеської області. Своєрідною «базою» маршруту є Фрумушика-Нова, де можна зупинитися з усіма зручностями. А навколо неї сконцентровані чотири природно-заповідні об’єкти – заказники, п’ять дуже колоритних сільських колективів народної творчості та 10 «садиб, які пригощають». Останні найбільш цікаві тим, що в них можна ознайомитися з етнічним колоритом місцевої кухні – але за попереднім дзвінком.
Фрумушика-Нова – це те місце, куди однозначно варто приїхати хоча б один раз. А потім приїхати ще раз, і через якийсь час переконатися, що це місце змінюється на краще.
Хоча під час війни з інших регіонів України доступ до півдня Одеської області, в тому числі і до Фрумушики-Нови, обмежений для певних категорій громадян, але поїхати туди треба - або зараз, або після війни.
