Третій зайвий за столом великих: як у Шеньчжені Сі приймав Трампа, путін першим прибіг на килим, а «історичний саміт» тривав аж півтори години
Тристоронній саміт у китайському Шеньчжені 19 листопада 2026 року, який світові медіа встигли охрестити чи не новою Ялтою, на практиці виявився півторагодинним дипломатичним експресом, де кожен учасник грав свою, дуже промовисту роль.
До речі, у Ялті домовлялися два лідери вільного світу разом з одним тоталітарним диктатром про долю всього світу після розгрому нацизму. А у Шеньчжені лідери двох великих держав, які не борються проти держави, що уособлює собою світове зло, сиділи поруч саме із лідером держави, яка зараз уособлює світове зло.
Особливо контрастним на тлі поважного діалогу Вашингтона й Пекіна виглядав статус володимира путіна, для якого вся «багатополярність» у Китаї звелася до ролі бідного родича, запрошеного постояти поруч із дорослими. Поки для Дональда Трампа біля трапа літака в аеропорту Шеньчженя розстеляли червону доріжку, а сам Сі Цзіньпін ламав багаторічний китайський протокол, особисто зустрічаючи американського лідера обіймами, російського правителя скромно зустрів керівник апарату китайського лідера — без зайвих сантиментів, як чергового регіонального прохача.
Не менш показовою стала й сама мізансцена відкриття «історичних» переговорів. Людина, яка роками культивувала образ недосяжного геополітичного мачо і змушувала чекати на себе Папу Римського, британську королеву та європейських прем'єрів, у Шеньчжені першою прибула до зали засідань й покірно чекала, поки господар саміту Сі Цзіньпін і президент США закінчать свої двосторонні справи.
За столом переговорів, де головував китайський лідер, російський диктатор, чия нафтопереробка щойно втратила більше половини потужностей, а Керченський міст прикрасила обвалена арка, раптом перетворився на найпалкішого "голуба миру". Із ледь прихованою тривогою і без звичної імперської пихи путін заговорив про "численні спільні інтереси" у врегулюванні конфліктів, включно з війною проти України, та "спільну відповідальність за підтримання міжнародного миру й безпеки" — тези, які в устах автора наймасштабнішої війни в Європі за останні вісім десятиліть звучали як відверта капітуляція перед реальністю.

Свій внесок у сюрреалізм шеньчженьського ранку традиційно зробив Дональд Трамп, чиї заяви балансували між геополітичним пафосом, сумнівною компліментарністю та відвертими суперечностями. Ще перед короткою 40-хвилинною двосторонньою бесідою з путіним, яка відбулася у настільки тісній кімнаті, що російська делегація виправдовувалася за відсутність преси "невеликим розміром приміщення", президент США встиг назвати кремлівського бункерного очільника "своїм другом" і пообіцяти "багато чудових речей попереду". Згодом, уже за великим столом із Сі Цзіньпіном, Трамп урочисто проголосив, що трійка лідерів "справді творить історію", і водночас вирішив зробити реверанс у бік міжнародного розшукуваного з Гааги, назвавши Міжнародний кримінальний суд структурою, що "вийшла з-під контролю". Ну справді, якщо Міжнародний кримінальний суд хоче посадити на лаву підсудних кривавого агресора - то на цей суд "лідери" вже не зважають.
Втім, за фірмовим трампівським потоком люб'язностей ховалася цілком двозначна й не надто приємна для москви реальність.
По-перше, президент США демонстративно поставив на один п'єдестал свою "дружбу" з путіним і "дружбу" з Сі Цзіньпіном, обговоривши з останнім тарифи та велику економіку, тоді як із російським «другом» мова йшла виключно про те, як згортати війну, в якій кремль дедалі очевидніше задихається.
По-друге, Трамп із властивим йому ентузіазмом запропонував трьом найбільшим ядерним державам негайно зайнятися скороченням ядерних арсеналів, а Сі Цзіньпін підтримав цю хвилю закликами "повністю заборонити і знищити ядерну зброю" та поважати "червоні лінії". Для путіна, у якого після вибиття нафтопереробних заводів і провалу літньо-осінніх авантюр ядерний шантаж залишався чи не єдиним козирем на міжнародній арені, подібний "антиядерний консенсус" старших партнерів виглядав як ввічлива пропозиція здати єдину іграшку при вході.
У підсумку розрекламований "саміт трьох" закінчився за 80–90 хвилин без жодних проривних угод, окрім бадьорих заяв кремлівських помічників про "просто чудовий настрій" путіна — стандартного заспокійливого для внутрішньої російської аудиторії після чергового дипломатичного приниження. Не було навіть спільної заяви для преси після саміту, що свідчить про відсутність відкритих і публічних угод, майстром укладання яких вважається (лише у своїй уяві) Трамп. Була прийнята така собі "Декларація про мир", яку на даний момент опубліковали лише російські офіційні засоби масової дезинформації - тому я про неї нічого не кажу, аж доки не буде оприлюднено текст такої "Декларації..." ще й від імені США та Китаю (гадаю, що вони будуть дуже відрізнятися від того, що оприлюднили росіяни).
Замість омріяного кремлем переділу світу на трьох Шеньчжень продемонстрував нову ієрархію: Сі Цзіньпін та Дональд Трамп визначають правила глобальної торгівлі й безпеки, тоді як втомлений, затиснутий санкціями та українськими далекобійними дронами путін сидить на краєчку стільця й радіє вже тому, що його взагалі пустили в кадр. Саме тому вже після завершення офіційної частини зустрічі путін у своїй, так би мовити, промові, знову почав погрожувати і Україні, і всьому світу.