«Рада миру»: Трамп будує власний ООН з блекджеком та диктаторами

Якщо ви думали, що ООН — це бюрократичне пекло, то приготуйтеся до «Ради миру». Дональд Трамп вирішив, що міжнародні відносини надто складні, тому він спростив структуру до рівня елітного гольф-клубу, де головним критерієм успіху є не дотримання статуту, а особиста симпатія «Голови правління».

Процедура вступу до «Ради миру» нагадуватиме кастинг у реаліті-шоу The Apprentice. Забудьте про нудні критерії щодо прав людини, свободи слова чи відсутності звичок нападати на сусідів.

Критерії відбору будуть наступними:

• Оплата за вхід: як в маршрутці - хочеш до «Ради миру»? Давай мільярд. Готівкою.

• Тест на «міцного горішка»: Якщо ви диктатор з ядерною кнопкою або хоча б з вусами та пристрастю до розгону мітингів — ви автоматично проходите у другий тур.

• Рейтинговий внесок: Кандидат має довести, що його поява на саміті підніме телевізійні рейтинги. Якщо ваше перебування при владі не збирає мільйони переглядів, навіщо ви Трампу?

• Відсутність «ниття»: Головна вимога до України та інших країн, що потерпають від агресії — не псувати атмосферу розмовами про міжнародне право. В «Раді миру» це вважається поганим тоном, як замовлення дієтичної кока-коли до стейка dry-aged.

Система управління в організації буде гранично простою — Абсолютна Трампократія. Жодних складних голосувань, вето чи Генеральних асамблей.

1. Посада Головного: Трамп — це і Генсек, і Рада Безпеки, і головний арбітр. Якщо ви з ним згодні — ви «чудовий хлопець» і «великий лідер». Якщо ні — «You're fired!» (вас звільнено) зі списку цивілізованих країн.

2. Штаб-квартира: Навіщо Нью-Йорк? Засідання переїжджають у Флориду. Замість трибуни — золота ліпнина, замість офіційних обідів — найкращі бургери в країні. Уявіть собі: путін і Кім Чен Ин обговорюють долю Європи, намагаючись не капнути соусом на смокінги.

Функціонування Ради базуватиметься на системі прямих обмінів. Хочете шматок чужої території? Запропонуйте Трампу щось натомість: будівництво готелю, вихід з договору про клімат або просто публічну похвалу його зачіски в соцмережі X.

Головною родзинкою нової структури стало запрошення Володимира путіна. Логіка залізна: як можна будувати мир без того, хто цей мир професійно знищує? Це десь так само геніально, якби у 1945 році Рузвельт і Черчилль, створюючи ООН, зупинилися і сказали:

«Хлопці, а де Адольф? Без нього якось неінклюзивно виходить. Давайте дамо йому крісло в Раді Безпеки та ваучер на оздоровлення в Альпах, він же теж за мир, просто у нього "своє бачення" кордонів».

Запросити агресора в «Раду миру» — це все одно що покликати серійного палія очолити пожежну охорону, бо він «краще за всіх розбирається у вогні». Втім, у світі Трампа це називається «великою дипломатією», а не явкою з повинною.

Україні в цій «Раді» пропонують почесне місце... десь у кутку, поки великі дядьки в золотих краватках будуть на серветці малювати нові лінії на мапі. Це той випадок, коли тебе кличуть до столу не для того, щоб вислухати твою думку, а щоб ти просто не заважав офіціантам виносити «компроміс».

План простий:

1. Зібрати всіх у позолоченій залі Mar-a-Lago.

2. Дати Путіну мікрофон.

3. Поплескати Зеленського по плечу.

4. Оголосити «Мир нашого часу» (десь ми це вже чули, чи не так, пане Чемберлен?).

Якщо ООН була спробою людства винести уроки з катастрофи, то «Рада миру» Трампа виглядає як спроба монетизувати катастрофу в прямому ефірі. Це буде унікальне місце, де агресія вважається «енергійним менеджментом», а окупація — «вдалою інвестицією».

Світ затамував подих. Тільки от не від захоплення, а від легкого запаху газу та вихлопів танків, які, очевидно, теж стануть членами цієї чудової нової організації.