«Це гірше, ніж злочин. Це помилка»

Сергей Стеблиненко  |  П'ятниця, 16 серпня 2024, 10:18
Так відреагував на вбивство герцога Енгієнського голова Ради п'ятисот (нижньої палати парламенту революційної Франції) Антуан Жак Клод Жозеф Буле де ла Мьорт.
«Це гірше, ніж злочин. Це помилка»

Шарль Моріс де Талейран повторив цю фразу набагато пізніше і з зовсім іншого приводу.

Історія анексії українського Криму російською федерацією почалася в листопаді 1917 року, коли в Криму була проголошена незалежна Къырым Халкъ Джумхуриети (Кримська народна республіка), яка припинила своє існування вже в січні 1918 року. Спочатку Крим опинився в руках Рад (Соціалістична радянська республіка Тавриди), а потім і барона Врангеля, якому Денікін передав командування залишками розбитої Добровольчої армії. Новий командувач перейменував армію на «Російську» і спробував провести в переповненому біженцями з усієї Росії Криму певні реформи, уклавши військовий союз із Директорією УНР Симона Петлюри, яка на той час вже не контролювала жодної території. До планів «чорного барона» входила федералізація Росії з визнанням політичної суб’єктності Української Народної Республіки в рамках єдиної держави (зокрема, згідно з особливим указом, прийнятим восени 1920 року, українська мова визнавалася загальнодержавною нарівні з російською на всій території майбутньої федерації).

Проте більшовики виявилися сильнішими за і російську імперію, і українську республіку – Врангель був змушений евакуюватися з Криму, а 18 жовтня 1921 року була проголошена Кърым Автономиялы Совет Социалист Республикасы (Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка).

Трохи демографії. Протягом усієї багатовікової історії Криму зберігався певний баланс між кількістю жителів і природою, здатною їх прогодувати. Сільське господарство обмежувалося присадибними ділянками та пасовищами, на яких кримські татари випасали стада коней і отари овець. Про зрошуване землеробство не йшлося, тому чисельність «аборигенів» коливалася від 150 до 700 тисяч. Перший приплив росіян стався на початку 1920-х років через біженців із центральної Росії та УНР, які не встигли покинути Крим. Якщо за переписом 1896 року на 200 тисяч татар припадало 180 тисяч росіян і 65 тисяч українців, то за переписом 1926 року на 180 тисяч кримців вже було понад 300 тисяч росіян і 75 тисяч українців.

Автономія в рамках радянського законодавства – це національно-територіальне державне утворення, де роль титульної нації покладалася на один або кілька (не обов'язково найчисельніших) народів. Чому ж у Криму не була створена Къырымтатар мухтарієті (кримсько-татарська автономія), як планувалося раніше?

Саме час додати "трохи конспірології".

Американська єврейська організація «Джойнт», повна назва якої звучить як American Jewish Joint Distribution Committee (скорочено JDC), займалася допомогою літнім людям і розвитком єврейської спільноти за межами США. У тому числі, й у радянській Росії, де починаючи з 1919 року передавали євреям, які пережили погроми, найнеобхідніше: їжу, одяг, ліки, інструменти. У 1920-23 роках рятували євреїв від голоду і паралельно годували голодуюче населення поблизу, щоб уникнути нових погромів уже «за їжу».

Радянський уряд, зі свого боку, намагався залучити якомога більше єврейських грошей і запропонував «цукерку» у вигляді єврейської автономії. Створювалися цілі «автономні єврейські райони». Два таких були в Криму, а в 1928 році розпочалася робота зі створення Єврейської автономної області, яка таки була створена в 1934 році і існує донині… на Далекому Сході (в 1926 році там проживало 11 євреїв або 0,03% населення, а в 2021 – 837 або 0,6%). Усього на програму підтримки переселенців і створення колоній на території СРСР і Палестини American Jewish Joint Distribution Committee витратив понад 50 млн доларів, частину з яких було видано у вигляді кредитів... єврейським переселенцям. Це була величезна сума, якщо врахувати, що еквівалент 100 USD зразка 31 січня 1921 року становить 1 623.37 USD на 15 серпня 2024 року!

Заставою кредитів були майбутні земельні ділянки єврейських переселенців. Кредитні зобов'язання розігрувалися на спеціальних аукціонах. Покупцями стали близько 200 багатих американських сімей.Простіше кажучи, Крим був виставлений більшовиками на торги, тому прив'язка півострова до кримських татар могла сильно зіпсувати вигоду.

Якщо вірити American Jewish Joint Distribution Committee (а я чомусь вірю), у 1920 році радянський уряд таки отримав кредит «під заставу» Криму зі строком погашення в 1954 році. У тому ж 1954 році півострів був переданий Україні з метою уникнути виконання зобов'язань щодо виплат США у вигляді звичайної області без жодної автономії.

А тепер повернемося на 10 років назад, коли в лютому 1944 року були депортовані кримські татари — за рік, під час Ялтинської зустрічі «нагорі», Рузвельт підняв «Кримське питання». А у червні 1945 року Кримська автономія припинила існування. Знову збіг?

А тепер задумаймося, що ж сталося 12 лютого 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». Відповідь проста – ми наступили на граблі, залишені Леніним, відновивши автономію, позбавлену титульної нації. Швидше за все, голови колгоспів і директори заводів, які тоді переважали в парламенті, поспішали зайнятися приватизацією спадщини, що їм дісталася від СРСР. У всякому разі, іншого пояснення цим "граблям" я не знаходжу.

Щоправда, відновлена автономія проіснувала лише рік – вже наступного року Кримська АРСР була перейменована в Республіку Крим у складі України. Це була друга помилка, яка зробила Крим дивним територіальним утворенням — не лише без автономії, але й без виділення корінного народу півострова...

Після цього послідували спроби Росії, яка на очах ставала ба більше агресивною, «відкусити» півострів у нашої країни. Спочатку невдала спроба перевороту у 1994 році на чолі з Головою Верховної Ради Криму Сергієм Цековим, далі — події навколо Тузли у 2003 році, потім економічна експансія у Севастополь мера Москви Лужкова тощо.

На жаль, ми практично не чинили опору – навпаки, боролися з нащадками депортованих кримських татар, що поверталися із заслання, закривали очі на проникнення російського капіталу на півострів, не заважали московським телеканалам вести антидержавну агітацію тощо.

Помилка на помилці,, врешті решт —  «маємо те, що маємо».

Рано чи пізно ми повернемо всі окуповані території. Але яка гарантія, що наші нащадки не зроблять подібних помилок у майбутньому? 

comments powered by HyperComments