Як повернути блудних синів та дочок до батьківської хати?
Вчора листувався з однією поважною одеською журналісткою, яка запропонувала розпочати післявоєнну відбудову країни з перебудови нашого менталітету згідно з національної ідеї, яку ще потрібно вигадати, сформулювати та ствердити усією громадою. Всю ніч ця пропозиція ніяк не давала заснути, а коли нарешті під ранок ліг відпочивати, то приснився дивний сон – ми з друзями (живими та мертвими, до речі) сидимо у величезній кімнаті та сперечаємось між собою на цю тему. Ось тільки висловити свою думку з приводу національної ідеї ніяк не можу – до мене ніяк не доходе черга. Так нічого промовити і не вдалося, а коли прокинувся, то виявилось, що вимкнули світло і до гугл-перекладача докричатися не можна у зв’язку з відсутністю інтернету. Тоді сів писати без жодної підказки, так би мовити, «з голови». Що з цього вийде не знаю, але буду старатися, щоб мене зрозуміли.
1. «Честь і гідність»
Після того, як князь Володимир скинув з Київських круч дерев’яних ідолів та загнав мешканців міста у Десятинну церков, наш народ став мріяти про «Святу русь», хоча потихеньку продовжував водити хороводи на Івана Купала та Масляну…
Потім, ми вбили собі в голову, що нам вкрай потрібно колонізувати Мокшанські болота, що лежали на сході він нашої славетної столиці. Дранг нах Остен – під цим гаслом київські Рюриковичі відбудовували міста на болотах, де до цього не ступала нога цивілізованої людини.
До чого це привело, ми відчули на власній шкурі – колишні наші колонії зібралися у купу, проголосили свою зграю «третім Римом», а у нас відібрали не тільки свободу, але й історію та навіть назву – Русь.
Довгі роки нам впарювали у мозок, то «Самодєржавіє і народность», то «За вєру, царя і отєчєство». Навіть розмовляти українською не дозволяли. Тріщали чуби, у кров та м’ясо перетворювались спини під панськими нагайками, але вперті селяни ніяк не ставали лагідними холопами москальського панства. Декілька років УНР ми провели в лайці між собою – Верховна Рада тих часів тягнула народ до західних свобод, Скоропадський намагався відродити гетьманщину під царською короною, а Петлюра – революційну диктатуру. Лаялися так, що не помітили, як загубили не тільки гетьманщину і директорію, але й саму свободу разом з незалежністю.
Нашою ціллю став вигаданий комунізм, в який за 70 років совдепії ми так і не влучили. Коли туман «військового комунізму», «сталінського деспотизму» та «розвиненого соціалізму» розвіявся ми залишилися у бідній, мовби церковна миша, країні на чолі з недобитими комуністами, головами збанкрутілих радгоспів та «червоними» директорами нікому не потрібних підприємств. Почалося первинне накопичування капіталу під гаслом «Щоб у нас все було і нам за це нічого не було».
Коли розпродали все, що залишилося від того клятого «комунізму», виявилося, що нічого крім здирників та казнокрадів у владі в нас не має. Навіть нацональної ідеї, яка змогла би об’єднати всіх Довгі 8 років після Майдану ми молилися на ЄС та НАТО, але ті ніяк на наші прохання не реагували. Дранг нах Вестен ніяк не виходив за межі нашої держави. Лише на 9 році після того, як завойовники отримали по мордяці під Києвом, Харковом та Херсоном щось почало змінюватись. Весь світ побачив те, на що ми здібні, коли ми разом, але…
Але що ми будемо бажати після перемоги, вступу до НАТО та ЄС? Чи може розійдемося по своїх кутках викрикуючи «наша хата з краю»?
Потрібно вже зараз розробити національну ідею, котра не дасть нікому забути бойове братерство, честь і гідність, яки зі сльозами на очах здобули всі українці незалежно від етнічної приналежності.
2. Чи доведе до Києва язик, вибачайте, рідна мова?
Зараз ви почуєте від мене не зовсім популярне – перехід на українську мову нашого суспільства вже не стоїть на порядку денному, бо ми ВЖЕ на неї перейшли під час війни. Але не заради повернення до своїх витоків, а задля відмови розмовляти мовою окупантів-терористів. Якби то не було, ці наші досягнення вже здійснилися – залишається лише їх закріпити на побутовому рівні. Але й це відбудеться без нашого втручання – наші діти вже добре знають рідну мову, а для наших онуків вона обов’язково стане першою і головною, бо навчатися вони будуть саме на ній.
На мій погляд, залишається лише одне питання - як перейшовши усім суспільством на рідну мову не образити інші національності, що живуть в Україні?
Почну з того, що в мережах нашої держави живуть лише два народа, котрі не мають своєї державності ніде, крім України – українці та кримські татари. До речі, кримським татарам треба повернути статус автономії. Щодо усіх інших, то ніхто не забороняє діяльність приватних учбових закладів, які б працювали за власній рахунок. При цьому державні школи та «вищі» повинні навчати дітей на державній мові, а якщо батьки побажають, то додаткову мову викладати факультативно.
На якій мові навчаються наші онуки, які живуть за кордоном? На тій, котра є державною в країні перебування. Ми ж з вами не піднімаємо з цього приводу галас? Тому й ніякі іноземні держави не повинні від нас щось вимагати. Якщо пан Орбан хоче щоб українські угорці навчались якось «по особливому», то нехай не паспорти роздає крадькома, а відкриває угорські школи, але пам'ятає, що здавати ЗНО, щоб отримати офіційний атестат про освіту, потрібно на українській мові. Те ж саме стосується поляків, румун і, навіть, мешканців дощатих нужників на московії. До речі, всі офіційні перемовини з росіянами, які можуть початися у майбутньому, треба обов’язково проводити на рідній мові за допомогою перекладача.
Отже українська мова аж ніяк не може бути національною ідеєю, бо ми цього майже досягли, тому і повторювати пройдене не варто.
3. І Крим, і третій Рим, і, навіть, блідні трупи російської навали...
Чи може стати повернення Криму національною ідеєю? Безумовно - ні. Але невід'ємною частиною такої ідеї безумовно стане.
Як зробити так, щоб після нашої перемоги кляті шакали, що називають нас своїми "братами" назавжди забули дорогу до півострову?
Є один-єдиний реальний шлях, щоб вибити із голів загарбників навіть згадку про Крим, але для цього ми повинні піти на деякі поступки... Туреччині. При цьому ніякої відмови від теріторіальної цілісності країни не буде.
1. Повернути на півострів Кримско-татарську автономію без права відторгнення від України (юридично нічого не змінеться, крім національної ознаки автономії, що існує зараз). Зробити це треба ще до повернення півострову на законодавчому рівні. Передати тимчасові повноваження по керівництву меджлісу кримсько-татарського народу.
2. Після повернення Криму до України провести ретельну перевірку усіх місцевих мешканців - тих, хто приїхав після 24 лютого 2022 року терміново вислати до росії, а тих, хто втратив українські паспорти люструвати на той час, скільки ця людина мала російське громадянство. Власників українськіх паспортів нічим не обмежувати, крім тих, хто перебував на керівних та ідеологічно значущих посадах у окупантів. Етнічним кримським татарам та природним українцям повертати громадянство України без ніяких обмежень після здачі екзамену на знання української мови. Надавати громадянство усім представникам кримсько-татарського народу, які хочуть переселитися на півострів з Туреччини (110 тисяч), Румунії (25 тисяч), Узбекістану (150 тисяч), та інших країн. Треба кардинально змінити етнічний склад населення Криму, залишивши руських у політичній меншості, не відбираючи майно. Вони зможуть жити в своїх оселях, працювати, але не матимуть права голосувати та бути обраними. Тобто матимуть ті ж самі права, що і негромадяни у країнах Балтії.
3. Промисловість у Криму звести до мінімуму, створивши велику курортну зону на прибережжі та сільсько-господарчу - на півночі. Усі будови, що з'явилися після анексії підлягають руйнуванню, а земля під ними здається турецьким компаніям під забудову сучасними готелями на умовах концесії на 50 років. ПБК повинен перетворитися в курортну зону, а у гірських районах з'явитися мережа казіно
Звільнені від окупантів сільськогосподарчі землі передавати виключно ветеранам війни без права змінювати профіль використовування.
4. Усім російськім топонімам повернути природні кримсько-татарські назви. Севастополю - Ахтіар, Сімферополю - Акъмесджит, Феодосії - Кефе и так далі.
Дещо подібне можна робити і на Донбасі, але з декілька іншим "присмаком" на промисловість - нерентабельні шахти закрити, застарілі підприємства не відбудовувати. Запропонувати західним фірмам налагоджувати "вікруткову" збірку техники переучуючи для цього місцеве населення. Після повернення в Украіну, місцеві мешканці повинні потрапити в зовсім нові умови існування. Це і є випробування, яке вони повинні пройти через 9 років своєї "незалежнгсті" від здорового глузду та правової анархії.
Яке вся ця маячня має відношення до національної ідеї України? Саме пряме - це буде наш випробувальний майданчик тої самої ідеї, яку ми ще не вигадали.
4. ЛСД для України - "Людяність. Соборність. Державність."
На цю думку мене наштовхнула маячня, що йде навколо ще не розпочавшихся виборів президента. Нема програм кандидатів, навіть, самих кандидатів не видно, але найбільш активні люди вже твердо впевнені проти кого віддадуть свіої голоси. При цьому вони добре знають, що здолати діючого президента Володимира Зеленського не зможе ніхто, крім... самого Зеленського. Він може просто відмовитися від другого строку, відкривши шлях у... порожнечу. Справа в тому, що згідно з рейтингами популярності ні один український діяч не набирає навіть 10%.
Під якими гаслами підуть на вибори люди в майбутньому році не знає ніхто. Отже, пропоную свій особистий варіант - "Людяність. Соборність. Державність.", який згодом може перетворитися в справжню національну ідею, котра об'єднає всю націю. А тепер про те, що стоіть за цими словами.
1. Людяність.
Політика краіни перш за все повинна бути налаштована на людей, для людей і заради людей, що відчувають себе українцями і живуть не тільки в межах країни, но і за кордоном. Умови життя в Україні повинні бути не менш комфортні, ніж у Норвегії, Данії, Ісландії та Швейцарії, котрі очолюють всесвітній рейтинг щастя. У 2020 році Україна посіла п'яте місце серед країн із найменшим «індексом щастя» з 14% щастливих людей в країні — це більш ніж удвічі менше, ніж 2019 року. Як бачите, тут є до чого прикласти руки.
Наше життя повинно стати таким, щоб ті, хто виїхав за кордон ще на початку минулого сторіччя захотіли повернутися додому. А поки ця мрія виглядає край ефемерною, ми повинні запропонувати всім вихідцям з Украіни, де б вони не жили сьогодні, подвійне громадянство, пільгове оподаткування у разі відкриття бізнесу і зняття вісіх податків у разі купівлі нерухомості. Але ставити умовою обов'язковий переїзд до України не треба - люди повинні самі прийти до цього, а поки що нехай живуть там, де хочуть - розвинені українські діаспори принесуть нам користі не менше, а може й більше. В світі налічує понад 45 мільйонів українців. До цього треба додати декілька мільонів людей інших національностей, пращури котрих виіхали з країни в минулому. Ми захоплюємося згуртованістю євреїв та вірмен, хоча їх набагато менше ніж нас. За 30 років незалежності ми нічого не зробили, щоб об'єднати цих людей, які повинні відчувати постійний зв'язок з Батьківщиною. Вишиванки та борщ - це далеко не все, що може зв'язувати нас між собою. На що здатна діаспора можна побачити на прикладі Ізраїлю та Вірменії. Майже 30 років вірменська діаспора у Франції стримує вступ Туреччини до ЄС. Більше 70 років єврейська діаспора у США підтримує Ізраїль, який за цей час перетворився в одну з самих розвинений країн світу. А що зробила майже 2-мільонна (1,5% населення) українська діаспора в росії? Пішла на фронт, щоб убивати своїх братів і сестер. Чому таке трапилося? За 30 років ми не зробили нічого, щоб ці люди сьогодні опинилися з нами в одному окопі.
Під час війни майже 8 мільйонів українських громадян виїхало з країни. Скільки з них повернеться - невідомо нікому. Як повернути їх на Батьківщину? А дуже просто - скласти такі умови життя, які б були не гірші ніж ті, в яких вони живуть зараз. Звичайно, поспіхом цього зробити не можливо, але й сидіти склавши руки не треба. Отже людяність у відношенні до своїх рідних треба поставити на перше місце, бо без цього не буде ні соборності, ні держави.
2. Соборність.
Соборність — ключове поняття релігійно-філософської думки XIX–XX ст., добровільне об'єднання (собор) на основі любові до Бога і один до одного. Цей термін в середині 19 сторіччя вигадав російський філософ та Ідеолог слов'янофільства в російській імперії. Ідея настільки значуща, що її прийняла в УНР у якості своєї національної ідеї, навіть не дивлячись на її російське походження. Саме це зіграло з молодою країною дуже злий жарт - замість об'днання людей вийшло їх суцільне роз'єдння по ідеологічному принципу - частина залишилася монархічною, частина вирішила будувати національну демократію, а частина прагнула до світової революції. Тобто, ніякої соборності не вийшло, бо одного лише гасла для цього було замало. Саме цьому ми не повинні брати лише соборність у якості національної ідеї України - для майбутнього потрібні ще й людяність та державність.
3. Державність.
Як не дивно, але державність я поставив лише третьою. Як свідчить досвід інших країн, якщо інтереси держави поставити першими, то вони можуть підім'яти під себе і людяність, і соборність.
Як мені здається, українська державність повинна скоротитися до мінімуму - оборона, контроль за виконанням законів та зовнішня політика. Все. Ніяких державних підприємств, пенсійних фондів, безкоштовної медицини та вищої освіти. Все це підлягає приватизації і жорстокого контролю за цими установами держави. На це піде багато років, але починати думати про таке ми повинні вже зараз. Треба взяти найкраще з усього світу - пенсійну систему Новегії, медичну організацію Ізраілю, систему освіти Британії, особисту свободу Нідерландів, свободу бізнесу США...
Як у Миколи Гоголя: "Якби губи Миканора Івановича та приставити до носа Івана Кузьмича, та взяти скільки-небудь розв'язності, яка в Балтазара Балтазарича, та, мабуть, додати до цього ще огрядності Івана Павловича — я б зараз же наважилася".
Хвилюватися про подібну "збірну солянку" не треба - практика втілення "цих планів громадья" сама знайде національні риси та відмінності. Але перед тим, як почати цю каторжну працю треба зібрати повну законодавчу базу, щоб потім не вносити зміни з голосу, а додатки на колінах.
Тепер майже все...
Залишилось додати, що ЛСД (Людяність. Соборність. Державність.) повинен бути настільки привабливим, щоб на нього "присіло" щонайменше 70% громадян країни. Без цього, навіть, і починати нічого не треба.
