Як капітулювала Німеччина та як завершилася Друга світова війна у Європі
На початку травня 1945 року гітлерівська Німеччина зазнала повної військової поразки на всіх фронтах. Міста Німеччини розбомбили, зі сходу та із заходу з двох сторін наступали армії СРСР, США, Великобританії, Франції, Польщі та навіть Румунії та деяких інших країн.
30 квітня 1945 року у своєму підземному бункері в обложеному Берліні сам Гітлер випив йаду, після чого прийняв іслам. Формальна влада в Німеччині, яка вже була напівзруйнована та значною частиною окупована союзниками, перейшла до грос-адмірала Карлу Деніца. І той зробив на новому посту лише одне - оформив документально у вигляді капітуляції військову поразку, що вже склалася.
Відразу зауважу, що союзники ще з 1943 року розглядали оформлення своєї перемоги над нацизмом лише у вигляді безумовної капітуляції Німеччини чи її фактичного військового розгрому. Ідею про безумовну капітуляцію висловив президент США Франклін Рузвельт у січні 1943-го, коли йшла підготовка до конференції союзників у Касабланці. І зробив це з метою виключити в принципі можливість будь-якої сепаратної угоди Німеччини з будь-ким із союзників - можливо навіть СРСР. Вони всі чудово пам'ятали серпень 1939 року, коли Гітлер і Сталін стали союзниками на основі пакту Молотова-Ріббентропа і разом поділили Польщу, вони пам'ятали лютий-березень 1918 року, коли радянська росія сепаратно капітулювала перед Німеччиною під час Першої світової війни. А Рузвельт і Черчілль вже відчували невідворотність перемоги над нацизмом і не хотіли послабити свій фронт можливим сепаратним світом, оскільки СРСР міг повторити.
Але повернемось до весни 1945 року. Уряд Деніца спробував провести в дію тактику капітуляції окремих частин армії саме західним союзникам, при цьому продовжуючи опір радянської армії - щоб за рахунок цього якнайбільше простих жителів Німеччини змогли евакуюватися в ті регіони, які були зайняті саме західними союзниками. Від радянських солдатів німці не чекали нічого доброго - оскільки радянські солдати займалися грабунками, зґвалтуваннями і вбивствами. Так само, як зараз поводяться російські солдати в Україні.
Починаючи з 28 квітня почалися локальні капітуляції окремих фронтів та груп армій німецьких військ – саме цього дня здалися англо-американській армії німецькі війська в Італії та південно-західній Австрії. Потім 2 травня здався гарнізон оточеного радянськими військами Берліна. 4 травня здалися англійському фельдмаршалу Монтгомері німецький флот, а також усі війська у північно-західній Німеччині, Нідерландах, Данії. 5 травня здалася група армій, що діяла у Баварії та Австрії проти західних союзників.
Потім з 4-5 травня до Реймсу, у місце розташування ставки командувача арміями союзників Дуайта Ейзенхауера попрямував новий головком залишків німецького флоту адмірал Фрідебург, щоб підписати спільну капітуляцію Німеччини. Під час переговорів туди також прибув начальник штабу Вермахту Йодль, який мав повноваження підписати капітуляцію. Власне, саме це він і зробив у Реймсі.
Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини був підписаний у Реймсі о 2:41 ночі 7 травня за центральноєвропейським часом і набув чинності до 1 години ночі 9 травня. Цей акт підписали начальник штабу об'єднаних сил Великобританії та США генерал Беделл, а також представники Франції генерал Севез та СРСР генерал Суслопаров.
Потім 7-8 травня німці спробували, у тому числі з боями, вивести зі свого Східного фронту максимум військ та громадянського населення для здавання західним союзникам.
Коли Сталін дізнався про те, що капітуляція Німеччини вже була підписана, причому за участю від СРСР лише генерал-майона, то він трохи підофігів. І відмовився визнавати правочинність підписаної в Реймсі капітуляції, посилаючись на необхідність капітуляції Німеччини у тому центрі, звідки почалася вся гітлерівська агресія – у Берліні та за участю вищого радянського командування. Але при цьому він визнавав фактичний стан справ і підписану капітуляцію як факт, що відбувся.
Але вже вдень 7 травня по німецькому радіо Деніц повідомив німців про капітуляцію Німеччини та припинення бойових дій.
Далі була істерична реакція Сталіна зі спробою переінакшити перебіг подій на свою користь. Зокрема, він вимагав повторної процедури підписання капітуляції в Берліні та заборони повідомлень народам союзників про перемогу аж до 9 травня - до набрання чинності капітуляцією. Але вже вдень 8 травня британський прем'єр Вінстон Черчілль заявив на британському радіо, що капітуляція підписана і немає причин, які б завадили вважати дні 8 і 9 травня днями завершення війни. Втім, і наступник Рузвельта Трумен, і Черчілль пішли назустріч Сталіну.
У ніч із 8 на 9 травня у передмісті Берліна Карлхорст відбулася повторна процедура підписання капітуляції Німеччини. Від СРСР її підписав маршал Жуков, від Великої Британії та США – заступник командувача експедиційними силами британський маршал Теддер, від Франції генерал де Латр де Тассіньї.
А підписану раніше капітуляцію в Реймсі всі сторони домовилися вважати "попередньою" процедурою.
Втім, це не змінює головного факту. Німеччина була розгромлена. Німеччина капітулювала – і її капітуляція фактично відбулася саме в ніч із 6 на 7 травня. Фактично бойові дії, за рідкісними винятками, припинилися 8 травня. І день 8 травня цілком слушно може вважатися днем завершення тієї частини Другої світової війни, в якій союзники воювали проти нацистської Німеччини. Дата 9 травня як день перемоги - це вже суто радянська традиція, заснована на повторній процедурі підписання капітуляції та формальним набранням чинності тією капітуляцією, яку підписали вночі 7 травня у Реймсі.
До речі, незважаючи на фактичне завершення війни та підписану капітуляцію, формально, з юридичної точки зору, СРСР залишався у стані війни з Німеччиною ще 10 років – аж до 1955 року. А указ про припинення стану війни з Німеччиною, договір з НДР та визнання ФРН у 1955 році мали вже іншу мету - дати юридичну можливість створити для Східної Німеччини власну армію та визнати, нарешті, реальний стан справ.
А на сході війна ще продовжувалася аж до 2 вересня 1945 року - поки союзники разом добивали Японію.
