Як росію залишають без палива (ВІДЕО)
Детальніше - у нашому відеоогляді.
Почнемо з сухої статистики. За останніми відкритими даними на початок 2023 року на росії діяли 36 нафтопереробних заводів. Загалом вони виробляли близько 270 мільйонів тон нафропродуктів, в тому числі 42,5 млн. тон бензину, більше 85 млн. тон дизельного палива, більш як 40 млн. тон мазуту та більш як 10,5 млн. тон авіакеросину. З загальної кількості 36 заводів лише 9 - нові, введені в експлуатацію менше 30 років тому, починаючи з 1998-го. Інші - дуже старі, головним чином збудовані ще у 1930 чи 1950 рр. Є навіть завод, збудований і працюючий ще 1911 року. На відміну від нафтопереробних заводів США, де глибина переробки нафти досягає 95-96%, чи Європи, де цей показник приблизно 85%, російські НПЗ дають глибину переробки нафти всього у 74%, при чому вихід світлих нафтопродуктів - всього 57%. Це свідчить про застарілість та вкрай низьку ефективність НПЗ на росії.
Більшість НПЗ, розташованих у європейській частині росії, будувалися ще за радянських часів таким чином, щоб забезпечувати паливом досить великий регіон. Це робилося для того, щоб максимально зменшити логістичну складову саме палива, а на нафтопереробний завод подавати нафту або трубопроводами, або танкерами.
Починаючи з січня 2024 р. значна кількість НПЗ саме у європейській частині росії на відстані приблизно до 1000-1200 км від кордону з Україною почали зазнавати ударів українськими безпілотниками. Ці удари стали постійними та системними у березні 2024 р. За цей час опинилися під ударом не менше 14 НПЗ загальною потужністю понад 100 млн. тон на рік - тобто загалом майже половина всіх нафтопереробних потужностей на росії.
Саме через це росія вже стикнулася з проблемою дефіциту палива. Спочатку ще минулої осені через різке зростання споживання палива на військові потреби під час осінньої посівної кампанії виник короткостроковий дефіцит палива у вільному продажу. Потім було обмежено експорт саме нафтопродуктів - через пріоритет їх споживання саме на внутрішньому ринку. А зараз ми бачимо, як раз на фоні системних ударів по нафтозаводам, зростання ціни на бензин в середньому на 50% і на дизельне паливо на 20% лише з січня по березень. Тобто, економіка росії вже реагує на фактично наявний дефіцит палива зростанням цін.
З більш цікавої точки зору ми бачимо, що всі НПЗ, розташовані у європейській частині російської педерації виявилися за відстанню цілком досяжними для українських дронів. Далі ми побачимо, що дрони "прилітають" у НПЗ майже безперешкодно - і це свідчить про те, що такі надважливі стратегічні підприємства росіяни не можуть прикрити навіть елементарними засобами ППО - хоча б кулеметами та зенітно-артилерійськими установками. Дрони "прилітають" не лише вночі, коли їх важко виявити, а найчастіше вранці, коли вже світло. Таким чином вирішується дві задачі - відносно повільний дрон досить довго, декілька годин, летить до цілі саме вночі, коли його можна лише почути на невеликій відстані - і все. А потім вже у світлий час доби він вражає нафтозавод - так, щоб самі росіяни все бачили, і уразливість своїх заводів, і відсутність ППО, і масштаби подальших руйнувань тощо.
Самі дрони відносно невеликі - і за рахунок розмірів та найпростіших матеріалів вони майже непомітні для радарів. Тобто, традиційна система ППО їх "не бачить". Але за рахунок невеликих розмірів у дронів є один недолік - невелика бойова частина. Саме тому дуже важливо, щоб дрон не просто впав десь на нафтозавод, а влучив точно у той його елемент, який забезпечує максимальне ураження потім - тобто, щоб навіть маленька бойова частина спричинила, наприклад, велику пожежу на одній з виробничих установок заводу. І судячи з того, що самі росіяни у своїх пабліках та на відео під час ударів пишуть чи кажуть, майже у кожному випадку дрони уражають установки АТ - це установки первинної переробки нафти.
Тобто, це установки, де сира нафта переробляється на мазут, з якого, у свою чергу, вже роблять бензин, дизельне паливо, сировину для пластику, або ще одну дуже цікаву річ - толуол. І без цих установок нафтозаводи взагалі не можуть працювати, бо інші етапи пероробки нафти залежать саме від цього, першого.
З цього виходить, що українське командування абсолютно точно знає - де на кожному нафтозаводі розташована саме установка первинної переробки нафти, і куди саме у цю установку треба влучити так, щоб невеличкий дрон спричинив дуже багато вогню і повністю вивів з ладу виробництво. І в цьому дуже допомагає вдала хакерська атака наприкінці 2023 року, коли з однієї з російських будівельних компаній, що входила в структуру міннападу росії, витягнули буквально всю технічну документацію на всі військові та стратегічні об'єкти, в тому числі і промислові.
А далі з ремонтом у росіян все погано - адже більшість сучасного обладнання на нафтопереробних заводах імпортне, а санкції на саме таке обладнання для видобутку та переробки нафти ефективно діють ще з 2014 року. Тому росіяни не зможуть замінити сучасне обладнання, і будуть змушені при ремонтах витрачати дуже багато часу на переобладнання своїх нафтозаводів на застаріле обладання ще радянських зразків - але яке теж потрібно виготовляти, і з чим також є проблеми. А побоюючись санкцій, таке обладнання їм не продадуть навіть з Китаю, хіба що з Ірану - і то не факт.
І не треба забувати про те, що коли росіяни після цих "прильотів" відремонтують той чи інший нафтопереробний завод та запустять його - то по ньому прилетить ще раз. І ще раз. І ще раз. Адже ППО ж немає, оскільки російська ППО або методично ліквідується на фронті, або захищає бункери путіна.
Які ж будуть наслідки для росії? При продовженні взятого зараз темпу - приблизно до кінця квітня 2024 р. можна чекати, що всі виробничі потужності нафтозаводів у європейській частині росії будуть виведені з ладу. А це - від половини до двох третин всього виробництва палива та толуолу, тобто сировини для вибухівки. Звісно, російська армія не залишиться без палива - адже у них там все ще будуть працювати НПЗ у Сибіру, на Далекому Сході тощо. Але цивільний сектор без палива почне сповзати у транспортний колапс. А логістика доставки палива у російську окупаційну армію аж з Далекого Сходу чи Сибіру не лише дорожче, а ще й технологічно складніше - в тому числі і за рахунок того, що значна частина російських локомотивів на залізницях працює як раз від дизельного палива. Тому за кілька місяців після фактичної зупинки російських НПЗ у європейській частині росії - ми зможемо спостерігати колапс російської транспортної системи, російської економіки, а після цього і армії.
Хоча, звісно, вони можуть повернутися і до гужової тяги та відродити у себе кавалерію - чи просто переносити всі вантажі вручну.
