Пам'ятник російській імператриці в Одесі: демонтувати чи залишити (ВІДЕО)
Якщо ми бачимо невеличке чорне пухнасте створіння з чотирма лапами, хвостом, яке нявчить, коли хоче їсти та муркотить від задоволення - то це абсолютно однозначно кішка. Якщо ж ми бачимо в Одесі пам'ятник, на якому зображено російську імператрицю Катерину ІІ - то, за думкою різноманітних діячів із проросійською точкою зору - це не пам'ятник Катерині ІІ, а так званим "засновникам" Одеси.
Після того, як почався широкий суспільний резонанс навколо цього пам'ятника, навіть з'явилася вказівка Міністерства культури про небажаність у Україні назв чи пам'тників цілій низці російських імперських політиків, монархів, військових чи письменників. Туди, до речі, потрапив, серед інших, і Пушкін. Але ми не про нього.
Також одесити створили дві петиції на адресу президента про демонтаж пам'ятника Катерині ІІ. Одну цілком серйозну, другу - жартівливу, з наміром, начебто, замінити імператрицю на актора фільмів для дорослих. Обидві петиції набрали відповідну кількість голосів для розгляду - і тому від президента їх "спустили" до Одеської міської ради, як органу місцевого самоврядування.
І ось тут у проросійськи або компрадорськи налаштованих одеситів "прорвало". Одні стали висловлювати побоювання, що разом з Катериною знесуть ще й пам'ятник Дюку, Воронцовський палац та інші пам'ятки архітектури. Інші почали репетувати про "історію" Одеси. Треті - розказують про архітектурну довершеність композиції Катеринінської площі з пам'ятником в середині. А на росії почали використовувати історію з петицією щодо заміни фігури імператриці на фігуру сумнівного актора як інформаційно-психологічну операцію з метою зіграти на почуттях проросійськи налаштованих одеситів - "як же так, нам тут казна-що поставлять, безсоромники!".
Все це добре і всі точки зору заслуговують хоча б уваги - щоб їх почути. Але, почувши, треба нагадати декілька речей. Протягом 2005-2008 рр. були відновлені пам'ятники, на яких зображена Катерина ІІ у російському Краснодарі, у Севастополі, закладений пам'ятник у Симферополі (встановлений вже при окупації 2014-2015 рр.) та у інших містах. Тобто, ті пам'ятники, які відновлювалися протягом вже ХХІ століття - чітко маркували начебто "належність" того чи іншого міста до "русскомира". І що ми бачимо: одною з найперших справ російських окупантів у Симферополі стало встановлення пам'ятника Катерині, і те ж саме росіяни роблять у поки що окупованому Херсоні.
Тобто, суто з людської точки зору - захищати встановлений 2007 року пам'ятник з зображенням Катерини ІІ в Одесі - це те ж саме, що й відстоювати або встановлювати такий самий новодельний пам'ятник у російських чи окупованих росією містах.
Суто з історичної точки зору нинішній пам'ятник не є історичною чи архітектурною пам'яткою. Основна його частина виготовлена заново та змонтована 2007 року - тобто, це типовий новодел, який не має нічого спільного з дійсно історичними пам'ятниками, такими, як пам'ятники Дюку, Воронцову чи Пушкіну в Одесі. І тим паче не слід рівняти літераторів, чиновників чи військових - з суто монаршими особами, які визначали політику імперії, причому підкреслено антиукраїнську. Про те, як саме Катерина ІІ душила українську державність, почавши з ліквідації посади гетьмана і закінчуючи тотальним закріпаченням українських козаків, перетворенням їх на рабів - я вже казав.
А коли я казав ще про її хижацьку зовнішню політику з "відкушування" територій від більш слабких сусідніх держав - то це у XVIII столітті було цілком природно, це була та сама Realpolitik - або ти з'їсиш сусідів, або вони тебе з'їдять. Тобто, була б тоді російська імперія слабкою - то від неї "відкусили" би шматок за шматком і Османська імперія, і Річ Посполита і всі кому не лінь. Але вийшло так як вийшло.
До речі, фігури де Волана, де Рібаса, Потьомкіна та Зубова - це оригінальні фігури, які збереглися від старого пам'ятника, що стояв лише 20 років. Потім ці фігури зберігалися в краєзнавчому музеї.
Якщо аналізувати цей пам'ятник з суто естетичної чи архітектурної точки зору, то слід зауважити дві деталі. Перша - компоновка і старого, і нового пам'ятника не є оригінальною, вона є типовою для ряду інших пам'ятників Катерині - фігура імператриці на постаменті, а біля її ніг менші фігури тих, хто зіграв ту чи іншу важливу роль в історії конкретного міста. Тобто, це такий самий ідеологічний нарратив російської імперії, як згодом у СРСР Леніна зображували ще з кимось поруч - від дітей до Сталіна чи Горького. Друга - сама Катерининська площа довгий час протягом ХІХ століття була просто з фонтаном посередині. І згодом лише 20 років - з пам'ятником імператриці. Згодом та стояли різні версії зображення Карла Маркса, серп та молот і, згодом, пам'ятник повсталим матросам броненосця "Потьомкін". І тому - площа стільки разів за останні 120 років міняла свій вигляд, що буде вона з пам'ятником чи без нього - вже не так важливо.
Зауважу, що коли нам нагадують, що вулиця та площа Катерининська названі на честь святої Катерини. А історія цієї назви тягнеться ще з початку будови тут, на площі, церкви на честь святої Катерини, яку було закладено 1796 року - тобто, ще за життя чи відразу після смерті імператриці. Тобто, назва вулиці і площі все ж таки має зв'язок з імператрицею.
А зараз же, коли перший квартал вулиці Катерининської став, фактично, кварталом червоних ліхтарів - то оцей пам'ятник, зважаючи на звички та характер самої шальної імператриці - виглядає там цілком доцільним. Пам'ятник венценосній хвойді символізує квартал червоних ліхтарів з його сумнівними закладами. Але це жарт.
Насправді ж цей пам'ятник просто приречений - він стояти у центрі міста ось так не буде. Його треба буде чимость замінити. Чим саме - фонтаном, іншим пам'ятником чи ще чимость - після війни вирішать одесити. До речі, вже є дві цікаві ідеї - про встановленні в Одесі пам'ятників великому князю литовському Вітовту чи польському королю Ягайлу - видатним історичним діячам початку XV століття, коли як раз і була заснована фортеця Коцюбієв, з якої бере початок сучасна історія Одеси.
А зараз найдоцільнішим сценарієм буде або до кінця війни закрити цей пам'ятник брезентом, щоб не витрачати на нього ані копійки бюджетних коштів, або акуратно перенести кудись у закрите місце - у дворик краєзнавчого чи літературного музеїв. І там відноситися до нього вже зовсім інакше - наприклад так, як ми відносимося до перенесених у Фрумушіку-Нову декількох сотень пам'ятників Леніну, просто як артефактів імперсьої епохи.
