Кінець епохи Орбана: що насправді означає перемога «Тиси»
На сьогоднішній ранок за підсумками обробки 98,93% бюлетенів опозиційна «Тиса» набрала 53,07% голосів і фактично буде повністю формувати нову структуру влади. Структура підрахунку голосів через складність виборчого законодавства була такою, що в процесі виборів і під час підрахунку голосів навіть не проводилося екзит-полів. Але, на відміну від України, голоси підрахували дуже швидко, оперативно і без скандалів, що дуже важливо.
Розподіл місць у Парламенті Угорщини (Державних зборах) терміном на 4 роки:
- Праволіберальна Партія поваги і свободи «Тиса» Петера Мадяра перемогла на парламентських виборах в Угорщині й займе 138 місць (для конституційної більшості потрібно набрати 133).
- Партія Віктора Орбана «Фідес», яка була при владі вже 16 років, разом із молодшим партнером по коаліції — Християнсько-демократичною народною партією — дістанеться 55 депутатських мандатів.
- 6 місць відходять партії «Наша країна».
Для мене це не просто давно очікувана зміна влади в Будапешті. Це дійсно важливий момент, значення якого виходить далеко за межі цієї невеликої європейської країни і якого багато хто в Європі вже й не чекав.
Орбан програв не через «змову Брюсселя» чи «ліберальну пропаганду», або «вплив Зеленського» як він любив повторювати. Він програв через себе самого. Шістнадцять років — це забагато навіть для дуже талановитого політика. Корупція, яка стала системною, контроль над судами і медіа, економічна стагнація, інфляція, фактична залежність в зовнішній політиці від росії, а не від курсу Євросоюзу та відчуття, що країна перетворилася на одну велику сімейну корпорацію, — усе це врешті-решт втомило навіть частину консервативного електорату.
А головне — з’явився Петер Мадяр. Колишній соратник системи, чоловік, який знав усі її проблеми і гріхи зсередини. Він не був «лівим лібералом» чи «агентом Сороса». Він був своїм — і саме тому став смертельно небезпечним. Мадяр не обіцяв революцію. Він обіцяв нормальність. І угорці, втомлені від постійної конфронтації з усім світом, сказали: «Досить».
Мадяр вже закликав усіх державних керівників Угорщини піти у відставку, включно з президентом Тамашом Шуйоком.
Відзначу, що Орбан цивілізовано прийняв свою поразку, привітавши Петера Мадяра з беззаперечною перемогою і пообіцявши працювати у парламентській опозиції. Хоча очікувалося, що він може спробувати «витягнути» перемогу через рішення суду чи масові вуличні акції.
У своїй переможній промові Мадяр чітко сказав: «Угорщина зробила вибір. Вона хоче бути європейською країною». Це не просто красива фраза. Це програмна заява.
«Тиса» обіцяє швидко розморозити заморожені мільярди євро, відновити верховенство права і припинити політику постійного вето. Мадяр уже заявив, що планує найближчим часом відвідати Брюссель. Для Європи це означає, що один із найнеприємніших «гальм» нарешті знімуть.
Мадяр обіцяє серйозно збільшити витрати на оборону (Tisza говорить навіть про 5% ВВП до 2035 року) і повернути Угорщину в коло надійних союзників. Прощання з політикою «ми тут самі по собі» і візитами міністра іноземних справ Угорщини до москви за консультаціями і вказівками від російських лідерів буде швидким і болісним для проросійського крила в Будапешті.
Мадяр неодноразово повторював, що не підтримуватиме постачання зброї Києву і не прискорюватиме вступ України до ЄС. Водночас він чітко заявив, що припинить практику блокування європейських рішень щодо України. Тобто вето на допомогу, на санкції та на переговори більше не буде автоматичним. Це вже величезна зміна порівняно з Орбаном. І це означає швидке розблокування кредиту для України у 90 мільярдів євро.
Моя суб’єктивна думка: Мадяр не стане «яструбом» на кшталт польських чи балтійських політиків. Він залишиться прагматичним центристом, для якого національні інтереси Угорщини (зокрема захист прав угорської меншини в Закарпатті) стоятимуть на першому місці. Але він точно не буде російським «троянським конем» у Європі. Це вже не той Орбан, який бігав до путіна на день народження і блокував усе, що міг.
12 квітня 2026 року Угорщина не просто змінила владу. Вона змінила парадигму. Після шістнадцяти років «неліберальної демократії» і флірту з москвою країна робить обережний, але чіткий крок назад у європейську сім’ю. Не як каяття, а як тверезий розрахунок: бути в Європі вигідніше, ніж бути «особливим». Для України це не означає миттєвої любові й обіймів. Але це означає кінець системного саботажу з боку Будапешта. А в умовах війни навіть така зміна — це вже дуже багато. Я не ідеалізую Петера Мадяра. Він політик. Але іноді історія робить ставку на людей, які просто втомилися від брехні. І в цей момент Угорщина, схоже, саме так і зробила.
