П’ятий рік геноциду: ООН нарешті «побачила» злочини проти людяності у викраденні українських дітей

Попри те, що Міжнародний кримінальний суд ще у 2023 р. видав ордери на арешт путіна та його поплічниці Львової-Бєлової ще три роки тому, структури ООН лише зараз підійшли до максимально жорстких юридичних формулювань.

Поки комісії ООН досліджували факти та «висловлювали занепокоєння», тисячі українських дітей були піддані примусовій асиміляції. Слідчі нарешті підтвердили депортацію 1205 дітей із п’яти областей України, довівши, що процес був організований на найвищому державному рівні рф.

Дітей розселили у 21 регіоні росії, часто змінюючи їм громадянство та приховуючи будь-яку інформацію від батьків. Комісія визнала, що систематичне приховування місцеперебування дітей та їхнє усиновлення в російські родини є насильницьким зникненням, що кваліфікується як злочин проти людяності.

Звіт розбиває російський наратив про «гуманітарну евакуацію». Комісія підкреслює: евакуація має бути тимчасовою, а росія натомість створює умови для неможливості повернення дітей. Замість механізмів репатріації, Москва внесла українців до баз для усиновлення, фактично займаючись викраденням людського ресурсу.

Затягування визнання цих дій злочинами проти людяності з боку ООН свідчить про глибоку кризу політичної волі. Понад чотири роки знадобилося міжнародним чиновникам, щоб констатувати те, про що Україна кричала з перших днів вторгнення.

За офіційними даними Києва, у полоні агресора перебувають понад 20 тисяч дітей. Однак реальні цифри, за оцінками українського омбудсмена Дмитра Лубінця та уповноваженої Дарії Герасимчук, можуть сягати від 150 до 300 тисяч неповнолітніх.

Для тисяч маленьких українців, які вже забувають рідну мову в російських притулках, запізніле «прозріння» ООН може виявитися занадто пізнім. Визнання злочину — це лише перший крок, проте без реальних механізмів примусу росії до повернення дітей, цей звіт ризикує залишитися черговим документом у бездонних архівах міжнародної організації.