Настоящая русская драма...
Юрій: – Мне хоть кто-то может объяснить, что случилось с этим городом?
Марія: - А що тобі не зрозуміло?
Юрій: - Когда я отсюда уезжал, все говорили на русском языке, приносили цветы к памятнику Пушкина, ходили в русский театр смотреть русскую драму, …
Марія: - … а потім прийшли «руськіє освободітєли» і від усього цього нас звільнили. Це дійсно справжня «руськая драма» - «руськіє» вбивали «руськіх» лише за те, що вони не хотіли бути рабами «руського» царя…
Юрій: - Но Пушкина зачем снесли? Уж, он-то никого не убивал!
Марія: - А він стояв в самісінькому центрі, все це бачив, але нічого не зробив, щоб їх зупинити… Як, згодом, і ти…
Юрій: - Вот я вчера зашел в булочную возле дома. Продавщица – милая женщина, как услышала русский язык, выставила меня вон…
Марія: - Це наша Ліза. Свята жінка…
Юрій: - Святые за дверь никого не выставляют!
Марія: - А що би ті зробив, якщо під час війни загарбники вбили на твоїх очах твою дитину, а після звільнення підійшли до тебе і почали розмовляти на загарбницькій мові?
Юрій: - Наверное, вцепился бы им в глотку!
Марія: - Ось, я і кажу – свята жіночка. У неї на очах «руськіє освободітєлі» вбили десятирічну доньку. Спочатку згвалтували, а потім задушили.
Юрій: - Но причем тут я?
Марія: - А вони «дєлілісь впєчатлєніями» між собою на мові Пушкіна… Як і ти...
Ну, а сейчас печальная новость дня...
В оккупированном Мариуполе сносят драмтеатр, который был разрушен российским авиаударом в марте. Об этом написал в Telegram-канале советник мэра города Петр Андрющенко. По его словам, оккупационные власти сносят заднюю и центральную части здания, а фронтальную намерены оставить как основу для "реконструкции". Снос руин - это "попытка навсегда скрыть физические доказательства крупнейшего одновременного умышленного убийства украинцев русскими с начала этой фазы войны", подчеркнул Андрющенко.
В результате бомбардировки драмтеатра в Мариуполе 16 марта погибли около 300 мирных жителей. В ОБСЕ и правозащитной организации Amnesty International назвали российскую бомбардировку здания военным преступлением.
Похоже, российские убийцы спешат замести следы перед предстоящим международным трибуналом. Эти ублюдки не желают нести ответственность за свои преступления, а потому прощения никто из них просить пока не будет. Лишь оказавшись на скамье подсудмых из их бесстыжих глаз польются крокодильи слезы. Вот только будет уже поздно...
А память священна,
Как отблеск высокого огня,
Прощенья, прощенья
Теперь проси не у меня...
(Роберт Рождественский)
