Як розвалювалися європейські імперії

Перед Першою світовою війною, на початку ХХ століття, політична карта Європи майже скрізь складалася з тих чи інших монархій, за деяким винятком накшталт Франції чи Швейцарії. Серед них були як невеликі національні королівства типу Швеції, Іспанії, Бельгії, Нідерландів тощо, які поступово переходили до конституційної демократії зі збереженням монархії, не мали зовнішньополітичних амбіцій, мали узгоджені з сусідами кордони. Але більша частина Європи - це були імперії у класичному розумінні цього слова. Тобто, наднаціональні за своєю суттю, монархічні за формою держави, які об'єднували не лише великі території, а й декілька націй на тих чи інших засадах. 

Але всі ці імперії були дуже різні. Розберемо коротко кожну з них.

Британська імперія правила морями. Базуючись на майже однорідному національному базисі Британських островів (хоча і тут були шотландці, ірландці, валлійці тощо), вона володіла майже чвертю земної суші на всіх континентах, контролювала морську торгівлю, а її флот був наймогутнішим і був сильніший за ще два наступних за потужністю флоти. Відповідно, у своїй метрополії Британія поступово переходила до парламентської демократії, а всі зовнішні амбіції були спрямовані на збереження свого статусу та подальше освоєння заморських колоній - і таких, як, наприклад, Канада, і таких як Індія, і таких як половина Африки. Відповідно, до початку ХХ століття, до заключення союзів з Японією та формування Антанти з Францією та росією, Британія у Європі виконувала роль віддаленого від суто європейських проблем, але сильного, зацікавленого та пристрастного арбітра - не дозволяючи нікому надто посилюватися. І фактично лише Британська імперія стала єдиною імперією у Європі, яка збереглася після 1918 року і надалі поступово трансформувалася. 

Німецька імперія була створена лише наприкінці ХІХ століття, коли у 1860-ті роки на фоні військових перемог над Австрійською імперією та Францією, "залізом та кров'ю", як казав Отто фон Бісмарк, розрізнені німецькі держави були об'єднані навколо Пруссії. У Європі Німеччина як раз наблизилася до етнічних кордонів німецького народу, але відчувала загрозу від очікуваного реваншу з боку Франції, асимілювала поляків та всіма силами намагалася створити власну колоніальну імперію у Африці та Океанії. Саме задля цього Німеччина на рубежі ХІХ-ХХ століть кинула виклик Британії на морі, намагаючись створити такий флот, воювати з яким "володарка морів" не стала б без ризику великих втрат и втрати свого статусу. У своїй же внутрішній політиці тодішня Німеччина проводила асиміляцію тих народів, які проживали на її території, тих же поляків - але їх, порівняно з німцями, було небагато. Мало того, територія тодішньої Німеччини "не вміщувала" всіх німців, що й спричинило їх масову еміграцію у Америку, наприклад, та у колонії. Та закінчила Німеччина тоді дуже погано - вона стала одним з ініціаторів Першої Світової війни, зазнала у ній поразки, що спричинило соціальну і економічну кризу та революцію зі всіма витікаючими наслідками. 

Австро-Угорська імперія також розвалилася у 1918 році внаслідок поразки у Першій Світовій війні. Спочатку це була багатонаціональна монархія, створена династією Габсбургів суто династичним способом - як конгломерат різних королівств, князівств та інших феодальних володінь у центральній та східній Європі, об'єднаних лише фігурою монарха. Зазнавши поразок спочатку від Наполеона, а потім від Пруссії у 1866 році та після національних революцій 1848 року, ця імперія поступово трансформувалася. Багатонаціональний устрій змусив останнього імператора Франца-Йосифа надати більшості народів національно-культурні автономії та самоуправління у їх адміністративниї кордонах, запровадити парламенти і конституцію. Наприкінці ХІХ століття якогось особливого пригнічення саме за національною ознакою у Австро-Угорщині не було, хоча відчувалася перевага німецької мови як офіційної та як мови міжнаціонального спілкування, науки та мистецтва. Але, наприклад, офіцери австро-угорської армії повинні були знати на достатньому рівні мови всіх своїх підлеглих - і для зручності, і для компетенції. В цій імперії українці мали власну адміністративно-територіальну одиницю - так зване Королівство Галичини і Лодомерії, мали представництво як у локальному, так і у загальноімперському парламементі - хоча і невелике, не було перешкод для розвитку українських політичних сил, літератури і мистецтва. Хоча, звісно, для високої політичної та іншої кар'єри потрібно було знати німецьку мову. Втім, для освічених людей і професіоналів знати декілька мов було обов'язково. Саме тому у історичній пам'яті Австро-Угорщина не викликає якогось особливого негативу і не виступає у ролі "тюрми народів", скоріше навпаки - це була тоді досить комфортна держава для тих, хто хотів і вмів розвиватися. 

І тут буквально на контрасті слід поговорити про справжню "тюрму народів" - російську імперію. Де будь-яка кар'єра була можлива лише за умови цілковитої лояльності імперському режиму династії Романових. Де заборонялися всі мови, окрім російської та німецькоїї - тому що це були мови правлячого класу. Ті ж дворяни, які залишалися вірними своїй національній мові, українській, білоруській, литовській, татарській тощо - опинялися у статусі маргіналів, якихось диваків у кращому випадку, у гіршому - їхали до Сибіру. Всю другу половину ХІХ століття російська імперія проводила військову колоніальну експансію - у Середній Азії. Потім вже на початку ХХ століття вона спробувала сунутися з колоніалізмом у Китай та Корею - і там стикнулася з інтересами Японії та добряче відгребла від неї. Розпад російської імперії до 1914 року був фактично неможливий - як раз через жорстку вертикаль влади, придушення будь-яких політичних рухів. що були спрямовані на національне відродження підкорених росією народів. Але Перша світова війна довела російську імперію спочатку до економічної кризи, а потім до революційної зміни влади і розпаду в умовах військової поразки.

Була у Європі ще одна імперія - Османська. До 1912 року Османська імперія володіла великою частиною південної Європи, зокрема на Балканах. Через свою повну відсталість у економічному та військовому сенсі Османську імперію спочатку розбила Італія, "відкусивши" Лівію та деякі острови у Егейському морі. А потім внаслідок двох Балканських воєн сусідні держави "розібрали" між собою залишки європейських володінь Османської імперії, та була створена нова держава Албанія. Та слід зауважити, що серед верховного керівництва Османської імперії були люди дуже багатьох національностей та віросповідань - і турки, і греки, і євреї, і вірмени, і араби тощо. Все залежало від лояльності султанській владі та особистих даних людини. Османська імперія також впала внаслідок поразки у Першій світовій війні і дуже показово, що заснована нова Туреччина підкреслено відмежувалася від імперського минулого - це потім було виражено навіть у зміні алфавіту.

Таким чином, вже на початку ХХ століття імперії як наднаціональні держави, що грунтувалися, передусім, на лояльності правлячим монархам, відійшли у минуле. Перша світова війна стала каталізатором неминучого розпаду цих імперій, який відбувся би, так чи інакше, у будь-якому випадку. Та якщо подумати альтернативно, то та ж Австро-Угорська імперія мала шанс розпастися на декілька національних держав мирним шляхом - через поступовий перехід до парламентаризму і збільшення суверенітету її окремих частин як нових національних держав. Німецька імперія як, в основному, мононаціональна держава, могла поступово демократизуватися. Османську імперію і так шматували по частинам всі її сусіди - її розпад був неминучим і супроводжувався б новими війнами. А російська імперія стояла б до останнього як колос на глиняних ногах, поки не розвалилася б внаслідок якої іншої кризової ситуації - наприклад під час чергової зміни монарха. 

Потім, після Першої світової Британська імперія поступово змінювалася. Німеччина після короткого періоду парламентаризму знову "провалилася" - до нацистського режиму зі спробою створення нової імперії масштабу на всю Європу. А на уламках російської імперії була створена нова - радянська, але вже не на основі лояльності монархічній династії, а на основі бюрократичного тоталітаризму та ідеології комунізму. І лише колишня Австро-Угорщина навіть не намагалася якось відновлюватися, хоча деякі імперські амбіції залишаються як раз у Угорщини, але це скоріше спроби розширення території національної держави.

Зараз у Європі залишається всього одна імперія. Британська імперія припинила бути такою після розпаду колоніальної системи, але зберегла дуже тісні зв'язки зі своїми колишніми колоніями, які заселені нащадками європейських переселенців. А ось на уламках радянської імперії створено нову російську імперію - без цілісної ідеології, лише на основі права грубої сили та лояльності одній-єдиній правлячій особі, яка є просто звичайним хуйлом. Єдине, що може нагадувати хоч якусь подобу ідеологію сучасної росії - це хімера відновлення радянської імперії, тобто не ідея будувати щось нове, а реставрувати старе і нежиттєздатне.