"Перезавантаження" від президента концентрує владу в руках військових
З одного боку, це може посилити стійкість держави в умовах агресії, а з іншого – викликає питання про потенційне зосередження влади в руках тих, хто звик до ієрархії наказів, а не парламентських дебатів. Ці перестановки, оголошені в контексті "суттєвого перезавантаження" державної системи, яке Зеленський описав як необхідний крок для підвищення резистентності України до зовнішніх загроз, включають призначення на ключові посади фігур з військовим бекграундом або тісними зв'язками з оборонним сектором. І це неминуче наштовхується на роздуми про те, чи не перетворюється цивільна влада на інструмент у руках генералів, особливо коли війна з росією диктує ритм повсякденної політики, а мирні переговори, як-от ті, що ведуться за участю Трампа, вимагають не лише дипломатії, але й твердої військової спини.
2 січня 2026 року Президент України Володимир Зеленський підписав серію указів, які ознаменували масштабну зміну у керівництві країни. Генерал Кирило Буданов, який до цього очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МО) з 2020 року, був звільнений з цієї посади та призначений керівником Офісу Президента України — фактично на позицію голови адміністрації глави держави. Його замінив Олег Іващенко як новий начальник ГУР - до цього він кілька років був першим заступником начальника ГУР і очолював службу військової розвідки. Така перестановка спрямована на зміцнення координації між розвідкою, обороною та президентською адміністрацією у період війни.
Також відомо, що очільник Держприкордонслужби генерал Сергій Дейнеко призначається радником міністра внутрішніх справ допоки не відновить здоров'я. Він буде призначений командиром бойового підрозділу ДПСУ після короткої реабілітації.
У межах кадрової реформи Президент також запропонував Михайла Федорова — першого віцепрем’єр-міністра та міністра цифрової трансформації — на посаду міністра оборони України, що має бути затверджено парламентом. Із цією пропозицією пов’язано переведення чинного міністра оборони Дениса Шмигаля на посаду міністра енергетики та першого віцепрем’єра, щоб посилити управління енергетичним сектором на тлі загострення ударів по енергетичній інфраструктурі. Ці зміни спрямовані на інтеграцію технологічного та оборонного блоків управління для підвищення боєздатності і стратегічного управління.
3 січня 2026 року Президент оголосив про кадрові консультації щодо призначення нових голів обласних державних адміністрацій у п’яти регіонах: Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській, Тернопільській та Чернівецькій областях. Співпраця з Кабінетом Міністрів має завершитися затвердженням нових керівників найближчими днями. Також ходили чутки про можливе звільнення голови Одеської ОВА Олега Кіпера, але вони поки що залишаються лише чутками.
Згідно з повідомленнями, у кулуарах політичної дискусії обговорюється і потенційна заміна голови Служби безпеки України (СБУ) Василя Малюка, проте офіційних указів чи підтверджень цього рішення ще немає.
Аналізуючи ці кадрові маневри в контексті триваючої війни та глобальних дипломатичних ігор, можна помітити, що концентрація влади в руках військових, яку символізують призначення на кшталт Буданова, може бути як благом, так і викликом для української демократії. Адже з одного боку, це забезпечує швидке прийняття рішень у критичні моменти, коли російська агресія не дає часу на бюрократичні зволікання, а з іншого – створює прецедент, де цивільний контроль над армією може послабшати, перетворюючи державу на мілітаризовану машину, де голоси парламентарів і суспільства відходять на другий план перед стратегією генералів. Також можна відзначити своєрідну "перетасовку" одних і тих же урядовців на різних посадах у Кабміні - що можна відстежити на основі останньої кар'єри і Федорова, і Шмигаля.
І це особливо актуально зараз, коли мирні ініціативи Трампа вимагають балансу між силою та дипломатією, а Зеленський, намагаючись утримати контроль, все більше покладається на тих, хто вміє не лише говорити, але й діяти з зброєю в руках. Урешті-решт, ці зміни, оголошені на початку 2026 року, не просто перетасовка кадрів, а сигнал про еволюцію української влади в напрямку гібридної моделі, де військовий досвід стає ключем до впливу, і хоча це може допомогти вистояти в протистоянні з росією, воно також ставить перед суспільством питання про те, як зберегти демократичні засади в умовах, коли війна диктує правила гри, а концентрація сили в одних руках, хай і досвідчених, завжди несе ризик авторитаризму, який, на щастя чи на жаль, здається неминучим у часи екзистенційної загрози.
