Чи справді путін готовий хоча б частково припинити вогонь?

1 серпня з вуст російських пропагандистів і навіть президента білорусі Олександра Лукашенка почали лунати слова про перемир’я чи припинення повітряних ударів. Це не просто випадковий збіг – це може бути частиною нової стратегії Кремля, яка намагається переписати наратив війни, не змінюючи її суті.

Цікаво, що це сталося буквально наступного дня після того, як президент США Дональд Трамп назвав останній російський повітряний удар по Києву, який забрав життя 31 людини, "огидним", та пообіцяв накласти на росію санкції, якщо та до 8 серпня не припинить війну.

Зазвичай російська пропаганда тримається на гучних заявах про "перемогу" та звинуваченнях Заходу, але останнім часом тон змінився. На ток-шоу та в інформаційних випуских на каналах типу RT чи "Першого каналу" дедалі частіше лунають заклики до "замороження конфлікту" чи навіть "повітряного перемир’я". Ці ідеї подаються як гуманітарна ініціатива, мовляв, щоб "зберегти життя" і "зупинити хаос". Звісно, супроводжується це традиційними нападками на Україну та її союзників, які нібито "схильні до ескалації". Але за цими словами завжди проглядається щось більше – спроба перекласти відповідальність за війну на Київ і уникнути прямих перемовин із Заходом.

Тут на сцену виходить Лукашенко, який, здається, став рупором цієї кампанії. У своїх заявах, зокрема в інтерв’ю російським ЗМІ, білоруський самопроголошений лідер закликав до припинення бойових дій, натякаючи на "необхідність переговорів без умов". Цікаво, що він навіть пропонував себе як посередника, що виглядає як спроба повернути собі вагу на міжнародній арені після років ізоляції.

Але давайте не забувати: Лукашенко – не незалежний гравець. Його слова звучать як ехо з москви, де путін, ймовірно, шукає спосіб вийти з глухого кута, не визнаючи поразки. Використання білоруського президента як "доброго поліцейського" – це класичний пропагандистський трюк, щоб м’якше подати ідею, яку росія сама просувати не може без втрати обличчя.

Чому це відбувається саме зараз? Можливо, причина криється в реальності на фронті. Повітряні удари, які росія регулярно завдає по Україні, стають дедалі менш ефективними через розширення української ППО та підтримку Заходу.

Водночас Україна завдає все більш потужних повітряних ударів по російській військовій промисловості, нафтопереробним заводам, арсеналам, залізничним вузлам та військовим об'єктам. Також логістичні труднощі й санкції тиснуть на економіку, а суспільство всередині росії дедалі більше втомлюється від війни. Через загрозу санкцій від закупівель російської нафти відмовляється Індія - найбільший її покупець за останні пару років.

Заморозка конфлікту могла б дати москві перепочинок для перегрупування сил, а також шанс уникнути подальших втрат, які важко приховати від власного народу. Лукашенко, своєю чергою, грає свою партію – підтримка путіна забезпечує йому виживання, але він мусить показати, що має власну ініціативу, щоб не виглядати просто маріонеткою.

Але чи варто це сприймати серйозно? Моя інтуїція підказує, що це більше про порятунок обличчя, ніж про справжнє бажання миру. Адже росія насправді не відмовилася від своїх територіальних претензій, а Лукашенко, який дозволив використовувати свою територію для атак на Україну, навряд чи раптом став пацифістом. Скоріше, це спроба змістити фокус – перекласти провину за продовження війни на Україну й Захід, а також перевірити, чи готові міжнародні гравці підхопити цю ідею.

І мою думку про непохитність намірів росії знищити Україну підтверджують останні слова самого путіна про його готовність до переговорів про закінчення війни на основі озвучених диктатором вимог у червні 2024 року. Тобто, як мінімум, росія планує отримати за припинення вогню міжнародне визнання окупованих українських територій та інші загарбницькі умови.

В Україні ці пропозиції почули. За словами президента Зеленського, Україна пропонує перейти від обміну заявами та зустрічей на технічному рівні до рівня розмови лідерів. Америка це пропонувала. Україна це підтримувала. Потрібна готовність росії.

Отже, що ми маємо? Через своїх пропагандистів і Лукашенка кремль кидає на стіл карту "перемир’я", але це виглядає як тактичний маневр, а не стратегічна зміна курсу. Таким чином він також показує, начебто, реакцію на агресивні заяви Трампа.

Світ має бути готовий до того, що за діями путіна та його оточення можуть ховатися нові провокації чи спроби зміцнити позиції. Поки росія не демонструє реальних кроків – відведення військ, припинення обстрілів, – це все залишається порожньою риторикою. І, знаючи стиль путіна, я б не поспішав вірити в його раптову любов до миру – це може бути просто пауза перед новим актом цієї тривалої драми, або просто затягування часу перед неминучою поразкою.