У Трампа увірвався терпець: він дав словесних стусанів росії, Китаю та Індії
Світ знову сколихнули слова Дональда Трампа – людини, яка вміє перетворювати міжнародну політику на реаліті-шоу з непередбачуваними сюжетними поворотами. Його останні заяви, де він розкритикував Індію, Китай і росію, а також відверто "послав" екс-президента росії Дмитра Медведєва, звучать як черговий акт у драмі, що розгортається на тлі війни в Україні та глобальної торговельної війни. Але чи є за цим реальна стратегія, чи це просто черговий хід для втіхи американських виборців? Давайте розберемося.
Трамп, відомий своєю любов’ю до гучних заяв, цього разу пішов ва-банк. У своїх постах на Truth Social він звинуватив Індію в надмірно високих тарифах і "обтяжливих" торговельних бар’єрах, а також покритикував її за закупівлі російської нафти та зброї. Китай отримав стусана за схожі економічні зв’язки з москвою, а росія, за його словами, разом з Індією може "потопити свої мертві економіки". Але справжній удар припав на Медведєва, якого Трамп назвав "невдалим колишнім президентом", попередивши його "стежити за словами", адже той, мовляв, "вступає на дуже небезпечну територію". Звучало б драматично, якби не відчуття, що це більше схоже на сценарій для голлівудського блокбастера, ніж на дипломатичну стратегію.
"Мені все одно, що Індія робить із росією. Вони можуть разом занапастити свої мертві економіки - мені все одно. Ми дуже мало співпрацюємо з Індією: їхні тарифи занадто високі - одні з найвищих у світі. Точно так само росія і США майже не співпрацюють одна з одною. Давайте залишимо все як є. І передайте Медведєву - невдалому колишньому президенту росії, який думає, що він усе ще президент: нехай стежить за своїми словами. Він заходить на дуже небезпечну територію" - написав Трамп.
З одного боку, позиція Трампа виглядає як логічне продовження його гасла "Америка передусім" – торгівельний дефіцит із Індією ($45,8 млрд у 2024 році) і залежність Індії від російської нафти (майже 35% імпорту) дають йому підстави для тиску. Аналогічно, Китай, як головний покупець російських енергоресурсів, потрапляє під приціл через свою роль у підтримці москви. Але чи варто сприймати це серйозно? Досвід показує, що Трамп часто кидає гучні обіцянки – від 100% тарифів до "бомбардування москви" – які згодом розчиняються в дипломатичних маневрах. Його недавнє скорочення дедлайну для припинення вогню в Україні з 50 до 10-12 днів виглядає як спроба тиснути на путіна, але чи вірить він сам у свою здатність змінити ситуацію?
Перед цим роздмухав вогонь колишній президент росії Медведєв. Його агресивні заяви про те, що ультиматуми Трампа можуть призвести до справжньої, навіть ядерної, війни між США та росією, – це не просто риторика. Це сигнал, що в кремлі готові відповідати на ультиматуми і дедлайни Трампа, хоч би якими театральними вони були. Але чи не грає Медведєв на руку Трампу, надаючи йому привід для чергового шоу? Їхня взаємна перепалка виглядає як дует, де кожен намагається перекричати іншого, а реальні кроки залишаються за лаштунками.
Тут варто задуматися: а що за цим стоїть? Індія, балансуючи між дружбою з США та економічною вигодою від російської нафти, опинилася в делікатному становищі. Її уряд уже заявив про намір вивчити наслідки 25% тарифів, які Трамп планує ввести з 1 серпня, і це може змусити Нью-Делі переглянути свої пріоритети на користь припинення економічної співпрації з росією. Китай, звісно, не поспішатиме коритися, адже його економічна міць дозволяє протистояти тиску.
А росія? Вона, здається, просто насолоджується роллю антагоніста, поки путін мовчить, залишаючи Медведєва на передовій.
Це більше про внутрішню політику США, ніж про реальну зміну глобального порядку. Трамп грає на патріотичних струнах, звинувачуючи інших у проблемах Америки, тоді як реальні рішення – від санкцій до переговорів – і далі гальмуються. Медведєв, своєю агресивністю, лише підігрує цій грі, демонструючи наміри росії продовжувати війну проти України і далі. Індія та Китай стають заручниками чужих амбіцій. Світові варто готуватися до нових серій цього серіалу, але не варто переоцінювати їхній вплив – поки що це більше шум, ніж дія. А чи стане це поворотним моментом, побачимо вже незабаром.
