Коли ми перестанемо наступати на старі граблі? (з циклу "Дозвольте посперечатися")
Мій сьогоднішній ранок як то кажуть "зробив" український журналіст, публіцист та телеведучий Сергій Рахманін (не плутати з відомим композитором, що емігрував з червоної від пролитої крові росії ще в січні 1918 року - наш Рахманін на відміну від їх Рахманінова ще нікуди не втікав).
"Той, хто винайде реальні гарантії безпеки для України, отримає Нобелівську премію. Тому що їх не існує – лише 5-та стаття або ядерна зброя", - промовив Сергій Рахманін в інтерв'ю Олесі Бацман.
Як я вже казав, сучасна журналістика дозволяє нести ще й не таку маячню, але "що дозволено Юпітеру, не дозволено бику", пробачте, що може сказати журналіст, те ніяк не може дозволити собі член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, котрим пан Рахманін сьогодні є. Навіть якщо він представляє партію "Голос", від якою відхрестився навіть її засновник Святослав Вакарчук.
«Не робитимеш собі різьбленого кумира чи подоби того, що на небесах угорі, і того, що на землі внизу, і того, що у водах та під землею. Щоб не падав ниць перед ними і не служив їм…», так вчить Закон Божий (Вихід, 20, 4-5)
Те, що ядерна зброя в Україні була і ми самі проміняли її на клаптик туалетного папіру знає навіть облисілий їжачок у Чорнобильскому лісі. Правда, ніхто не хоче згадувати, що "кнопка старту" стратегічних ракет з ядерними боєголовками (чи боєголівками, хоча яка до біса різниця) залишилася в москві і натиснути її могла лише одна людина - завжди п'яний Єльцин. Ми виглядали з цією зброєю не страшніше, чим Лукашенко сьогодні. При цьому могли в будь-який час отримати дзеркальну відповідь із Заходу, якщо той п'яничка випадково натиснув би на ядерну гашетку. Зовсім інша справа тихенько розробити невеличку, але свою "бомбочку" і всім розповідати, що її в нас немає, а не гарлати на всю планету про її існування.
Пам'ятаєте, що казала велика жінка Їзраіля киянка Голда Меір? „По-перше, у нас ядерної зброї немає, а по-друге, якщо буде потрібно, то ми її застосуємо“.
Ні. Ми так не можемо. Перед тим, як (пробачайте) зіпсувати повітря, нам м обов'зково потрібно розповісти про це по телебаченню.
Схоже, з ядерною зброєю ми розібралися. Тому саме час перейти до 5-ї статті статуту НАТО.
Справа в тому, що дія 5 статті ніколи не перевірялася на практиці. Чи не краще сприймати НАТО в якості складу зброї, яку можна гарантовано отримати в хвилину небезпеки? Знову приведу приклад того ж Іхраїлю - ця країна не є членом НАТО чи будь якої оборонноі спілки. В той же час Ізраїль не залежить ні від кого. Навіть США, що вважають цю країну союзником поза НАТО, не можуть на неї "надавити" для прийняття вигідного для себе рішення.
А тепер знову повернемося до пана Рахманіна і його бажання зробити ставку лише на НАТО чи ядерну зброю.
Як казав Шекспір, "“Чимало є, Гораціо, у світі, що неспроможна мудрість осягнути”. Може не треба обмежувати себе лише тим, що "лежить на поверхні", а копнути трошечки глибше. Хто зна, може рішення питання нашої безпеки чекає коли ми його відшукаємо самі?
І останнє...
Ні від НАТО, ні від розробки своєї ядерної зброї відхрещуватися не поспішайте. Але створювати з цього кумирів теж не треба...
“Не сотвори собі кумира ні з діла, ні з людини, ні з фрази, ні з генія, ні з народної маси й навіть з пролетаріяту не зроби собі кумира. Кумир є сила, яка пружиною розтягається до певного місця, а взагалі відтягає поступ на старе місце. Кожна революція – це є поломка такої пружини від розтягування, щоб одірватись од кумирів”, - Валер’ян Поліщук, український письменник, поет і прозаїк, літературний критик, публіцист доби розстріляного відродження.
