Бій біля Чемульпо: між військовою поразкою та пропагандистським тріумфом

Події у корейському порту Чемульпо стали першим зіткненням російсько-японської війни 1904-1905 рр., що продемонструвало повну неготовність російської імперії до конфлікту на Далекому Сході, який вона ж спровокувала в контексті «маленької переможної війни» та втілення своїх імперіалістичних планів щодо підкорення Манчжурії та Кореї.

Задовго до перших пострілів російське командування припустилося фатальної помилки, залишивши бронепалубний крейсер «Варяг» та канонерський човен «Кореєць» у корейському порту Чемульпо. Опинившись ізольованими від основних сил флоту в Порт-Артурі, кораблі стали легкою мішенню. Незважаючи на спроби російського посла у Кореї Павлова та командира «Варяга» Всеволода Руднєва отримати заздалегідь необхідні інструкції та передислокувати крейсер до головних сил флоту, вказівок зробити це не було. 

Порт Чемульпо знаходився в глибині вузької та звивистої бухти, вихід з якої було дуже легко заблокувати. Японська ескадра під командуванням контр-адмірала Уріу (6 крейсерів та 8 міноносців, з яких один - броненосний «Асама») фактично заблокувала вихід з рейду. Позиція російських кораблів була заздалегідь програшною: вузький фарватер не дозволяв маневрувати, а величезна чисельна та вогнева перевага японців не залишала шансів на прорив. Втім командир «Варяга» після консультацій з командирами крейсерів Британії, США та Франції, що знаходилися також в порту Чемульпо, прийняв політичне рішення прийняти безнадійний від самого початку бій.

«Варяг» мав на озброєнні 12 гармат калібру 152-мм, які у більшості стояли на палубі та не мали навіть сталевих щитів для захисту обслуги. Також у нього було ще 12 гармат калібру 75 мм. З броневого захисту «Варяг» мав лише бронепалубу, яка прикривала головні механізми.  Для порівняння, один лише згаданий вище крейсер «Асама» мав головним калібром 4 гармати калібру 203 мм у броньованих баштах, 14 гармат калібру 152-мм у броньованих казематах чи за броневими щитами, ті ж 12 гармат калібру 76 мм, мав майже повний броневий захист ватерлінії та гарматних казематів. І це не рахуючи ще 5 крейсерів - з яких кожен, теоретично, поступався «Варягу», але разом це була дуже значна морська сила. 

Сам бій тривав близько години. Попри поширену легенду про «завдані ворогу тяжкі пошкодження» і, начебто, потоплений міноносець, історичні факти та японські архіви свідчать про інше.

• Нульова ефективність: За весь час бою російський крейсер випустив понад 400 снарядів головного калібру, а всього - понад 1100 снарядів, проте не домігся жодного влучання у японські кораблі. Жоден японський матрос не загинув і не був поранений.

• Дії капітана Руднєва: Командира «Варяга» Всеволода Руднєва часто критикують за те, що він не використав потенціал швидкості свого крейсера (який вважався одним із найшвидших у світі на той час) та не зумів організувати ефективне управління вогнем. Після отримання кількох влучань та пошкодження кермового приводу, Руднєв прийняв рішення повернутися в порт.

Але насправді «Варяг» вважався дуже проблемним кораблем. Він дійсно розвив і навіть перевищив свою проєктну швидкість у 23 вузли, але надалі неякісне обслуговування його машин і котлів та їх непристосованість до важких умов експлуатації призвели до того, що перед війною, наприкінці 1902 і у 1903 рр. крейсер дуже рідко і ненадовго міг розвивати швидкість до 18 вузлів, після чого потребував тривалого ремонту. Саме тому, зважаючи на його фактичну неспроможність не лише розвивати максимальну швидкість, а й взагалі тривалий час підтримувати досить значний хід, крейсер був відправлений на таку собі «дипломатичну» службу.

Найсуперечливішим моментом стало знищення кораблів. Канонерський човен «Кореєць» був підірваний і повністю знищений, а от «Варяг» — просто затоплений через відкриття кінгстонів на мілководді.

Крейсер ліг на борт на невеликій глибині, що не завадило японцям вже через рік підняти його, відремонтувати та ввести до складу свого флоту під назвою «Соя». Існує припущення, що Руднєв не підірвав корабель, сподіваючись на швидку перемогу росії у війні, після якої крейсер можна було б так само легко підняти. Натомість він зробив подарунок ворогу: «Варяг» прослужив Японії понад 10 років, після чого був знову проданий росії, знаходився на той час у жалюгідному технічному стані, був відправлений на ремонт у Британію - де і залишився після 1917 року.

Поразка під Чемульпо зокрема та у війні з Японією була настільки очевидною з перших днів війні, що російській імперії терміново знадобився символ, аби приховати ганьбу перших днів війни.

1. Царська росія: Екіпаж зустріли як героїв в Одесі. Урочисті обіди, нагородження всіх без винятку матросів Георгіївськими хрестами та написання знаменитої пісні мали на меті відволікти суспільство від провалу дипломатії та розвідки.

2. Радянський Союз: Сталінська пропаганда у 1940-50-х роках реанімувала міф про «Варяг». В умовах Холодної війни був потрібен образ «російського моряка, що не здається ворогу». У 1946 році вийшов художній фільм, який закріпив у пам'яті поколінь викривлену картину бою, де «Варяг» ледь не топить половину японського флоту - причому у «головній ролі» влітку 1944 року знімали щойно піднятий з дна крейсер «Аврора», якому додали фальшиву четверту димову трубу. До того ж, під час зйомок «Аврора» не могла рухатися самостійно і повністю залежала від примх погоди у щільно замінованій Фінській затоці.

3. Після Другої світової війни у радянському флоті регулярно з'являлися кораблі з назвою «Варяг» - спочатку це був відносно невеликий корабель проєкту 58 з розмірами есмінця, але класифікований як крейсер, що служив з 1960-х і до 1991-го р. на тихоокеанському флоті СРСР. Потім у 1996 р. ім'я «Варяг» отримав ракетний крейсер проєкту 1164, однотипний зі знищеним флагманом чф рф крейсером «москва». До цього цей крейсер називався «Червона Україна». У 2022 р. цей корабель кілька місяців разом з однотипним «Маршал Устинов» та іншими кораблями у Середземному морі очікував можливості увійти у Чорне море та взяти участь у війні проти України - але внаслідок принципової позиції Туреччини щодо заборони проходу Чорноморськими протоками військових кораблів воюючих держав згідно конвенції Монтре, ця російська ескадра несолоно хлебавши пошилася геть.

Історія «Варяга» — це історія про те, як особиста мужність матросів, що опинилися в безнадійній ситуації, була використана для виправдання системних помилок керівництва. Бій 9 лютого 1904 року залишається повчальним прикладом: у війні перемагає не лише готовність померти, а передусім професіоналізм, влучність та стратегічне передбачення. І ось тут результат був на боці японців, які зосередили повністю переважаючі сили, здобули тактичну перемогу та заклали фундамент повного розгрому набагато переважаючої російської імперії.