Берег лівий, берег правий: як ЗСУ росіян відтискають від Дніпра та готуються до наступу на Крим (ВІДЕО)

Про те, що ЗСУ розпочала якісь операції на лівому березі Дніпра біля зруйнованого Антонівського мосту стало відомо ще наприкінці червня 2023 року. Тобто - армія України почала дивесійні чи тактичні десантні операції майже відразу після того, як на нижньому Дніпрі знизився рівень води після повені внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС 6 червня.
Досить довгий час я держав ситуацію там на контролі, але без оприлюднення якогось аналізу чи висновків - щоб не зашкодити. Лише констатував сам факт - ЗСУ є на лівому березі Дніпра.
Ситуація змінилася у вересні, коли на лівобережжі під Херсоном інтенсивність боїв значно посилилася. І ми все ще навмисне нічого не казали.
І лише у другій половині жовтня стало остаточно зрозуміло, що на лівому березі Дніпра трохи вище Херсону за течією та приблизно навпроти міста створені плацдарми українських підрозділів, які росіяни не змогли відтіснити назад. Що це означає? А це означає, що ЗСУ можуть проводити, як мінімум, не просто висадки невеликих тактичних десантів на окупований лівий берег Дніпра, а й утримувати плацдарми та забезпечувати наявні там підрозділи всім необхідним. І росіяни не можуть цьому завадити.
Інтенсифікація цих боїв призвела до того, що ці плацдарми продовжують розширюватися. Ми навмисне не кажемо - як і де саме, але факт є факт.
Вранці 13 листопада росіяни через своє державне інформагентство ТАСС навіть розповсюдили новину про "непростое решение" у вигляді підготовки своїх окупаційних сил взагалі до відступу з лівобережжя Дніпра. Але буквально за годину ця інформація була видалена. Що ж то взагалі було? Можливо, це була їх інформаційна помилка - коли в ефір пішла заготовка раніше, ніж вони це планували зробити насправді. Можливо, це була інформаційна спецоперація з метою спровокувати українське командування на якийсь непродуманий крок.
Так чи інакше, але потім про український наступ сказав і президент України. А потім британське видання The Guardian навіть написало, що на лівий берег Дніпра перейшли вже до трьох бригад ЗСУ.
Одночасно серед російських "воєнкорів" вже майже місяць як йдуть постійні повідомлення з системно наростаючим градусом відчаю та усвідомлення власної поразки на напрямку між Херсоном та Кримом. Спочатку це були повідомлення про один-єдиний український БТР на лівому березі. Потім - пішли такі ж повідомлення про українські танки на лівому березі. Потім - росіяни почали бідкатися про те, що ЗСУ змогли перерізати одну чи кілька доріг, що йдуть уздовж Дніпра по окупованому берегу. І так далі. А ще вони писали про те, як ракетно-артилерійськими ударами системно знищуються ті російські підрозділи, які здійснюють тактичні маневри чи йдуть на підсилення до найбільш гострих ділянок фронту. Загальний висновок, який можна зробити з цих повідомлень - це те, що росіяни вже не контролюють значну частину лівого берегу Дніпра в районі Херсону, а їх підрозділи зазнають шалених втрат ще навіть до того, як дійдуть до лінії фронту та вступлять у бій.
Чому ж так відбувається?
Справа у тому, що армія України на херсонському напрямку має значну перевагу у артилерії - як у точності вогню, так і у дальності. Це навіть відчувається особисто при перебуванні у Херсоні - коли звуки пострілів української артилерії чутно значно частіше, ніж звуки "прильотів" від російської артилерії. Самі росіяни вже публічно визнають як факт відсутність у них можливості контрбатарейної боротьби та домінування української артилерії. Це домінування полегшується розташуванням української артилерії на високому правому березі Дніпра, на замаскованих позиціях, що дають змогу здійснювати ефективний вогневий контроль над низинним лівим берегом на глибину до 40 кілометрів від річки. В той же час російська артилерія має реальну далекобійність до 20-25 км їз значно меншою точністю. І саме тому артилерійська підтримка плацдармів на лівому березі поки що не потребує переправи артилерії та ракетних установок ЗСУ на лівий берег.
Єдине, що росіяни можуть робити відносно ефективно - це завдавати удари коригованими авіабомбами з тактичної авіації. Саме це вони постійно і роблять. А також постійно, як можуть, так і обстрілюють Херсон.
Після того ж як у жовтні росіяни у дуже великій кількості самознищилися під Авдіївкою та продовжуть це робити там на постійній основі, то складається приблизно така ситуація.
На східній ділянці фронту, від державного кордону до Авдіївки, росіяни намагаються наступати тактикою м'ясних штурмів, несуть там шалені втрати у особовому складі та техніці і спрямовують саме туди більшу частину поповнення та резервів.
У центральній частині фронту у Запорізькій області продовжується український наступ у загальному напрямку на Токмак та з метою розширення "роботинського" виступу. І цей наступ росіяни стримують буквально з останніх сил.
І одночасно можна казати, що йде український наступ і на західній ділянці фронту - тобто від Херсону через Дніпро і далі.
Окупанти тому опинилися в ситуації, коли вони вимушені відбивати два наступи і постійно вирішувати - який з цих українських наступів є головним. Відповідно, росіяни змушені маневрувати тими резервами, що у них залишаються з метою відправити їх туди, де їм здається, що йде головний наступ. Але маневрують вони резервами у зоні вогневого контролю ЗСУ - і тому резерви знищуються, втрачають керованість та боєздатність ще до того, як дійдуть до фронту. Тобто, російські війська перемелюються дистанційно.
І як остання вишенька на тортику - вже 20 листопада у росіян починається справжня паніка, і вони переконливо рекомендують різного рода колаборантам та представникам окупаційної влади бути готовими до негайної евакуації з Олешек.
Якщо ЗСУ зможуть прорвати тут фронт - то далі є дві перспективи подальшого розвитку подій.
Перша - росіян у районі Херсону відтісняють на 10-15 км від Дніпра, звільнюють Олешки, Голу Пристань. За рахунок цього росіяни втрачають можливість обстрілів Херсону зі ствольної артилерії та звичайних РСЗВ "Град", будуть змушені відступити з Кінбурнської коси під загрозою оточення. Цей "мінімальний" варіант означає полегшення ситуації у Херсоні і не потребує передислокації з правого берегу на лівий артилерії.
Друга - це, за можливості, стрімкий рух українських частин від Херсону майже до самого Армянську, або хоча б до району Каланчаку - Чаплинки. Це у будь-якому разі створює або котел для окупантів на Кінбурнській косі, або їх стрімкий відступ звідти. Всі сухопутні шляхи до Криму опиняються під щільним вогневим контролем не просто далекобійними ракетами і дронами, а й зі ствольної артилерії та звичайних установок HIMARS. Тобто, такий варіант розвитку подій означає не просто тактичний успіх, а дуже значну перемогу оперативного чи навіть стратегічного масштабу.