Зруйнована Миколаївщина: фронтова Березнегуватська громада (ВІДЕО)
Березнегуватська громада під час формування охопила значну частину колишнього району Миколаївщини з центром у селищі Березнегуватому. Тут загалом мешкало до війни приблизно 19 700 чоловік у 41 населеному пункті, розповідає голова громади Сергій Бойко. А за період активних бойових дій, що тривали з березня по майже середину листопада 2022 року, населення скоротилося до приблизно 12 тисяч - інші евакуювалися.
При цьому у громаді була ціла хвиля переселенців, які евакуювалися фактично з лінії фронту у саме Березнегувате. Наприклад, саме так зробили кілька сотень мешканців сіл Мурахівка, Біла Криниця та деяких інших. Лінія фронту проходила по річці Інгулець - і деякі села були всього за пару кілометрів від ворога. Їх обстрілювали з чого завгодно, починаючи з мінометів і завершуючи важкими РСЗВ, артилерією та керованими ракетами. Саме Березнегувате знаходилося за 10-12 км від лінії фронту, а деякі села громади навіть потрапили під оккупацію.
Зараз люди повертаються до своїх домівок. Та дуже часто повертатися нікуди - тому що будинки зруйновані. Як живе громада - можна побачити у нашому відеосюжеті та фотогалереї. Ми відвідали саме Березнегувате, а також села Мурахівка, Калинівка, Велике Артакове, Висунськ, Пришиб та Біла Криниця. В останньому з них не залишилося жодного вцілілого будинку - росіяни знищили тут все взагалі.
У самому Березнегуватому від обстрілів зруйновані всі адміністративні будівлі, керівництво громади тісниться у маленькому приміщенні бібліотеки, посеред книг. Поруч - стадіон з воронками від розривів ракет і бомб. Місцевий ліцей, який поступово розбудовували ще з 1930-х рр., зруйнований вщент кількома прицільними ракетними ударами - окупанти не менше 5 разів стріляли по будівлі з комплексу С300. Відбудовувати в цьому ліцею вже немає чого. Руйнування є у будівлі районної лікарні. Зруйнований і міст через притоку річки Висунь, по якому в Березнегувате заходить автотраса від Баштанки та Снігурівки.
По дорозі з Березнегуватого на Мурахівку - скрізь мінна небезпека. Зупинятися і виходити на узбіччя не можна - міни.
На залізничній станції Березнегувате, що за кілька кілометрів від селища, стоїть зруйнований елеватор, який росіяни обстріляли ще неавесні 2022 року.
В селі Мурахівка колись був капітально відремонтований будинок культури, зараз від нього залишилися руїни після влучення снарядів з важкої САУ. Поруч згорілий шкільний автобус, який більше ніколи нікуди не поїде. Зруйнований дитячий садок.
Місцева школа-ліцей стоїть без даху після чергового обстрілу. В одному з вцілілих класів - написи на дошці, зроблені українськими воїнами. В одному з них, у травні 2022 року, вони пишуть, що полили квіти, а у листопаді - відзначають, що квітам прийшов п....ць, і те ж саме станеться і з російськими окупантами. Місцеві мешканці масово виїхали звідси в травні 2022 року, коли було "вікно" між ворожими обстрілами, а зараз у більшості повернулися у напівзруйновані будинки.
Їдемо ще далі до берегів Інгульця. В полях видно, як із землі стирчать хвостові частини ракет від РСЗВ великого калібру "Ураган" і "Смерч", запущених з південного напрямку - росіянами.
Село Біла Криниця залишає дуже гнітюче враження. До війни за офіційними даними тут мешкали більш як 300 людей, до адмінреформи була власна сільська рада, школа, дитячий садочок, пошта і невеликий клуб. Зараз всього цього немає - все зруйноване. Зруйновані російськими обстрілами, що велися навіть з мінометів з лівого берега Інгульця, всі без винятку житлові будинки. Ми побачили всього два будинки, які вже після завершення обстрілів ремонтують.
Поруч у затишному колись сосновому лісі у заплаві Інгульця колись був сучасний дитячий табір відпочинку імені Башкірова, названий на честь місцевого агронома, який у другій половині 1990-х очолив Кіровоградську обласну адміністрацію і у 1999 р. загинув у аварії. Спочатку росіяни зруйнували весь табір кількома залпами касетних боєприпасів, залишивши від спальних будиночків, корпусу їдальні, сцени та навіть переобладнаного під стрілецький тир старого тролейбусу одні руїни. А потім на певний час територія табору навіть опинилася під окупацією - і росіяни загидили тут геть усе. Ми бачимо залишки відходів життєдіяльності росіян, руїни, поламані дерева та ракети від "Граду", що не розірвалися.
Як каже Сергій Бойко, люди у Березнегуватській громаді, особливо у віддалених селах, потребують допомоги. Спочатку це була елементарна гуманітарна допомога - у людей не було навіть теплого одягу та не було чим протопити пічку. А зараз громада має дуже велику потребу у будівельних матеріалах хоча б для відбудови житлових будинків. Таку допомогу надає частково і місцева влада на рівні Миколаївської області, а також волонтерські організації, в тому числі благодійний фонд "Буджак Реліф", який системно привозить у громаду все важливе - від продуктів до медичного обладнання.
